Шепетівка – в щедрий край путівка

Над тобою бурі пронеслись,

Вороги тобі ламали крила,

Але ти така, як і колись,

Ніжна, і ласкава, й серцю мила.

       О. Царик «Пісня про Шепетівку

         Хмельниччина – древня подільська сторона. У шелесті лісового верховіття, у хвилях стиглого колосся, прикрашена чепурними селами та містами.

         Хочу розповісти про одне з них, що стало найдорожчим для мене, - про легендарну Шепетівку. Саме легендарну, тому що місто своїми героїчними справами відоме не тільки в Україні, а й далеко за її межами.

         Історія Шепетівки сягає сивої давнини. Не злічити, скільки легенд та пісень народилося впродовж близько половини тисячоліття про цей край, чарівний і неповторний, давній і молодий одночасно.

         Історики та місцеві краєзнавці на всяк смак трактують витоки походження назви Шепетівки. Найпростіша гіпотеза – колись до самого поселення з усіх сторін підступали дрімучі ліси, котрі шуміли при поривах вітру, і саме шепіт, шелест листя спонукали зайшлих людей так назвати це поселення.

         Інше походження назви пов’язують із наявністю у цій місцевості мінеральних джерел, котрі з шумом пробивались на поверхню крізь щілини в граніті.

         Можливо, містечко одержало свою назву й через те, що в ньому жило багато знахарів, яких називали у давнину шептіями.

         На мою думку, найцікавішою версією щодо назви міста є легенда про отамана Шепіта.

         Жив колись серед лісових велетів-дубів високий, крутий у плечах, вусатий красень – козак Шепіт. Був він чесним, понад усе полюбляв свободу, не міг терпіти кривди. Тому-то й зібрав навколо себе славних хлопців, аби з паночками розмовляти. Справно боронив Шепіт рідну неньку Україну від недолі. Бувало обложать вороги військо отамана, нікуди, здається, йому дітися, вже й перемозі своїй радіють, та вмить Шепіта та його воїнів й слід присох. Тільки дерева про щось шепочуть та трава шурхотить. А другого дня знову дасть про себе знати отаман – розбій чинить на панів.

         Одного дня зустрів Шепіт біля лісового потічка вродливу дівчину. І припала вона йому до серця й душі, та заможні батьки й чути не хотіли про розбійника. Тоді той викрав любу й оселився з нею в Чорному лісі. Від наймогутніших дубів визбирував Шепіт дорідне жолуддя і висаджував на усіх стежинах, аби лишатися непомітними лихим людям. З часом подружжя збудувало невеличку хатинку та й зажило у ній щасливо, дітей породили, а місцевість назвали на честь отамана – Шепетівкою.

         Мабуть, саме славний рід отамана Шепіта подарував нашому краю багатьох незламних борців за волю народну.

         Символом міста став син свого буремного революційного часу Микола Островський. Пройшовши через горнило громадянської війни, часи відбудови країни, він, прикутий до ліжка невиліковною недугою, сліпий та нерухомий, знаходить у собі сили жити і працювати навіть тоді, коли життя стає нестерпним – пише роман «Як гартувалась сталь».

         Головний герой твору, Павка Корчагін, зразу й назавжди сподобався молоді. Він пройшов фронтами Великої Вітчизняної війни, надихаючи наших воїнів у смертельному бою з гітлерівським фашизмом. Він був серед в’єтнамських солдатів, африканських повстанців, чілійських патріотів…

         До сьогодні корчагінський рух крокує планетою, підтримуючи всіх, хто бореться за щастя, волю, за краще теперішнє й прекрасне завтра. Рушієм цього руху надійно став літературно-меморіальний музей Миколи Островського. Сюди йдуть і їдуть звідусіль ті, хто хоче пізнати велич людського духу, запалити в своєму серці іскру невгасимого корчагінського вогню.

         Кожен рік вписує у біографію міста нові звитяжні діла, нові героїчні імена. Завжди буде жити у пам’яті шепетівчан Герой Небесної сотні Микола Дзявульський. Ніколи не забудемо бійців, які полягли за волю України, її суверенітет і територіальну цілісність, Ігоря Ляшенка, Ярослава Давидова, Максима Коваля. Вічна їм пам’ять!..

         Багата Шепетівка на добрі традиції.

         Уже третій рік поспіль збирає музей М. Островського творчих людей з особливими потребами на Всеукраїнську школу майстерності. Щороку ця акція збирає талановитих людей з усіх регіонів України, а ті, хто не має змоги приїхати до Шепетівки, стають заочними учасниками школи майстерності. Виставки робіт цих мужніх людей вражають відвідувачів музею, змушують по-новому осмислити цінність людського життя.

         Дванадцять років підряд напередодні дня працівників освіти відзначаються кращі вчителі району премією Миколи Островського. Я пишаюсь тим, що є лауреатом премії імені М. Островського 2012 року. Ця нагорода спонукає мене ще більш відповідально ставитися до своєї роботи, адже так непросто знаходити шлях до кожного дитячого серця, вчити його бачити у навколишньому світі світле й прекрасне.

         Я люблю своє місто, настояне пахощами літа, у різнобарвних осінніх фарбах, у сріблястому морозному сяйві та з ніжною усмішкою весни. Люблю за чудові краєвиди, за його багате історичне минуле, за добрі традиції, за героїчні діла сучасників. Щиро запрошую відвідати Шепетівку усіх бажаючих. Впевнена, кожен, хто побуває тут, теж полюбить це місто, назавжди прийме його у своє серце.