Літо з книгою

Гончаровська Анна – учениця 7-Б класу Судилківської ЗОШ І-ІІІ ступенів Шепетівського району Хмельницької області. Енергійна та ініціативна дівчинка. Добре навчається, бере активну участь у позаурочних заходах класу й школи: співає, танцює, малює, займається спортом.

Канікули… Весела пора для кожного. Усі ми плануємо, чим будемо займатися влітку. Хтось їде подорожувати, хтось – на відпочинок з лікуванням у санаторії, хтось поспішає до оздоровчих таборів або у селі до бабусі. Я живу в одному із найбільших сіл України. Моє село – Судилків – найрідніше, найкрасивіше, наймиліше. Тут багато затишних місць, де можна добре відпочити.

Влітку ми з друзями влаштовували читацькі вечори. Ви тільки уявіть: тиха вечірня пора, мої друзі та наші улюблені книги.

Кожен розповідає про прочитане, зачитує уривки. Разом ми прочитали багато книг. Один вечір присвятили улюбленій книзі: Сніжана запросила присутніх до безлюдного острова Робінзона Крузо, разом з Аліною ми побували у Нангіялі у братів Лев`яче Серце, Сашко розповів про пригоди в кукурудзі. Сподобалась присутнім й моя улюблена книга - «Чарівник з країни ОЗ» Френка Баума. Хто не знає цю чудову книгу про дівчинку Дороті з песиком Тото та її нових друзів: металевого Лісоруба, боягузливого Лева і Опудало. Усі вони ішли до чарівника зі своєю заповітною мрією: дівчинка зі своїм песиком бажали потрапити додому, Лісорубу потрібне було людське серце, Леву - сила та хоробрість, Опудалу - мозок. Чарівник погодився виконати їхні бажання за умови, що вони вб`ють злу відьму з півночі. Друзі, йдучи до відьми, потрапили в халепу, тому що відьма, слідкуючи за ними, наказала слугам: «Дівчину схопити, з Опудала витрусити солому, Лева вкинути у клітку, а Лісоруба у річку». Слуги вправно виконали завдання, а відьми відібрала в Дороті чарівні черевички, які її подарувала фея з півдня. Одного разу, миючи підлогу, дівчина пролила воду на відьму, і та почала розтавати, аж поки зовсім не зникла, залишивши чарівні черевички. Дівчинка, взувши їх, одразу відправилася додому, Лев здобув силу та хоробрість, Лісоруб серце, а Опудало - розум.

І нічого, що це лише казка, важливим є її повчання: потрібно завжди пам’ятати й вірити, що добро перемагає зло.

Мельник Анна – учениця 7-А класу Судилківської ЗОШ І-ІІІ ступенів Шепетівського району Хмельницької області. Дівчинка-красуня, дівчинка-розумниця, дівчинка-приклад… Навчається відмінно, співає, танцює, активна в усіх справах класу та школи, дружня та доброзичлива у стосунках з ровесниками.

            Як тільки запанувало літо, мільйони дітей нашої країни розпочали свій відпочинок. Кожен проводить літо так, як йому заманеться: хтось лежачи перед телевізором, хтось у всесвітній мережі, а я провела літо за книжкою. Кожного дня, перегортаючи сторінки книг, я переживала нові пригоди, збагачувалася новими знаннями, одержувала масу приємних емоції …

         Коли мені до рук потрапила книга Корнелії Функе «Чорнильне серце», я зацікавилась тільки незвичайною назвою, а згодом вже не могла відірватися від сторінок з дивовижними пригодами. Знайомство з цим твором змінило моє ставлення до художньої літератури, до слова, до літер-знаків, я зрозуміла, як важливо жити подіями книги, вболівати за справи її героїв. І у книжках і у житті нічого не відбувається просто так, випадково, все дуже важливо, тому не можна оминати навіть найменшої дрібнички.

            Я одержала велику насолоду від читання цієї книги, тому хочу розповісти про неї і залучити до її читання інших.

         Мегі – дівчинка дванадцяти років. Вона живе разом із татом, який також є знавцем і цінителем книг. Мортімер, чи просто Мо, прагне створити для доньки світ, пронизаний добром, світлом, любов’ю. Він вчить її цінувати кожне слово: «Пробуй на вкус каждое слово, Мегги, - зазвучал в ее памяти голос Мо, - пусть оно тает у тебя во рту. Чувствуешь краски? Ветер и ночь? Страх и радость? И любовь? Почувствуй их, Мегги, и все оживет». Батько обожнює книжки, проте донька ніколи не чула його читання вголос.

         Згодом дізнаємося, що Мортімер має фантастичну силу, яка спроможна оживлювати події творів, їхніх героїв.

         Читаючи роман, мені і самій закортіло мати такий дар, я б оживила своїх улюблених героїв, наприклад: Полліанну , Тома Сойєра та багатьох інших. .Але не все так просто. Володіючи будь-яким даром, потрібно бути дуже обережним. Декілька років назад Мортімер випадково оживив Копрікорна, підступного злочинця, який тепер полює на талант Мо, щоб з його допомогою наповнити світ злими книжковими героями, які б допомогли йому заволодіти усім.

         Мегі загрожує небезпека. Мортімер переховує свою дівчинку у сестри дружини. Будинок Еліонор фантастичний! Там стільки книжок, що мені захотілося завітати туди на декілька днів, аби прочитати хоча б якусь їхню частину.

         Далі у героїні книги були фантастичні пригоди, у ході яких вона виявила батьківський дар. Тепер тільки від неї залежить, як завершиться історія.

         ЇЇ чарівний язик врятував багатьох людей від смерті, у тому числі і матір, з якою вони довгі роки не бачилися. Фінал твору вражаючий! Якби я була на місці Мегі, я, мабуть, вчинила б так само героїчно.

         Слово — не стріла, а глибше ранить. У цьому прислів’ї показана уся сила слова, уся його могутність. Іноді ми кидаємося словами, не розуміючи, що лише одне слово спроможне багато чого змінити: воно може звеселити, ощасливити, врятувати, вилікувати…

         Я б хотіла мати дар чарівного язика з лімітом хоча б на три слова, від яких ніхто б не постраждав, ці слова звучали б так: Нехай Закінчиться Війна …

Постирабайло Аліна – учениця 7-А класу Судилківської ЗОШ І-ІІІ ступенів Шепетівського району Хмельницької області. Дівчинка-дзиґа, до всього має справу, з усім справляється. Добре навчається, співає, танцює, малює, грає в баскетбол. Завжди усміхнена, дарує добрий настрій друзям і просто всім, хто її оточує.

Тихесенько відчиняються двері, до кімнати заходить якесь диво: прямокутник, посередині обличчя з лагідними очима та доброзичливою посмішкою, руки-ноги просто розлітаються у різні боки. Не зразу розумію, що це диво схоже на книжку. Чую приємний голос:

- Ходімо зі мною у чарівну країну.

- Гаразд, ходімо, – сміливо відповідаю та впевнено крокую до дверей.

Вмить потрапляю у якісь ніжні обійми, потім ще одна мить, тепер вже вихрова. Від страху заплющую очі, а коли розплющую, то знову тиша й спокій.

Куди ж це я потрапила? Ніби наша країна, здається, Київ, але все більше нагадує ілюстрації з підручника, ніж дійсність.

- Не лякайся, ми з тобою перенеслися до давньої України-Русі, зараз завітаємо до князівських палат, - пояснює мій супутник.

         Не встигаю навіть здивуватися – ми вже у князівській світлиці. За довгим столом сидять гості князя (так це ж Володимир Великий!), серед них впізнаю могутніх богатирів: Іллю Муромця, Альошу Поповича й Добриню Микитовича. Вгледівши гостей,князь підвівся, запросив до столу й запитав,чи не заважав нашим мандрам ворог лютий, звідки ми взагалі прибули, чи довго тривав наш шлях.

         Знаючи звичаї свого народу, я перехрестилася до ікон, вклонилася на всі боки присутнім й почала свою розповідь про Україну ХХІ століття: про досягнення та проблеми свого народу, про ворога лютого, що державу хоче роз’єднати, та про героїв-патріотів, що край рідний боронять…

         Уважно слухали розповідь мою князь і його гості. А коли я її скінчила, підвівся Ілля Муромець і проголосив: «Слава Україні!»

- Героям слава! – підтримала я разом із громадою.

Хтось знову взяв мене за руку.

- Що, будемо повертатися додому?

- Аліно, де ти знову подорожуєш?

         Це ж моя матуся! А я вдома. А як же Україна-Русь, князь Володимир, богатирі святоруські?.. Невже все просто наснилося після того, як я закінчила читати билини? Ну й нехай, я все рівно рада, що книжка подарувала мені таку подорож. Я вірю, що саме книжка може прикрасити наше життя, запросити до неймовірних пригод. За це я вдячна їй.

Рацюк Марина – учениця 6-А класу Судилківської ЗОШ І-ІІІ ступенів Шепетівського району Хмельницької області. Відмінниця, надійна подруга, матусина помічниця. Любить співати, багато читає, гарно вишиває.

         Літечко!... Таке довгоочікуване! І це не дивно. Саме влітку можна приділити більше уваги улюбленій справі. У кожного ця справа своя, я ж полюбляю читати. Не перестаю дивуватися тим, хто не любить читати, адже так цікаво разом з героями літературних творів подорожувати світом, відкривати щось нове. Кожна книга – це, справді диво! А головне – кожного разу вона дарує читачеві нових друзів. Я вже маю досить багато книжкових товаришів, хоча вважаю, що багато друзів ніколи не буває.

         Цього літа я познайомилася з дивовижним хлопчиком Конрадом (із повісті Крістіне Нестлінгер «Конрад, або Дитина з бляшанки»). Чому дивовижним, запитаєте ви? Тому що це Дитина з бляшанки, її створили на спеціальній фабриці та прислали як замовлення пані Бартолотті.

         Як на мене, то дуже добре, що хлопчик потрапив саме до тітоньки Берті, хто знає, як би сприйняли появу Конрада інші, хоча б і справжні замовники. А ця пані жила, не переймаючись життєвими проблемами, як хотіла. Вона чудова майстриня найкращих у місті килимів, знається на красі, відчуває її. Мабуть, саме тому дуже швидко звикає до Конрада, прикипає до нього усім серцем і ладна боротися з будь-ким, аби тільки хлопчик залишився з нею.

         Фабрика добре попіклувалася, щоб дитина була універсальною: гарно поводилася, не надокучала дорослим, допомагала їм, гарно навчалася… Така дитина не може не подобатися дорослим! Тільки не пані Берті! Їй важко спілкуватися з ідеальним хлопчиком, який більше схожий до правильних дорослих аніж до дітей. Вона потихеньку перевиховує його, при цьому й сама змінюється.

         Найцікавішим для мене був процес перетворення Конрада на звичайну дитину, у цьому йому дуже допомогла сусідська дівчинка Кіті, що виявилася справжньою подругою. Коли хлопчик навчився по-справжньому пустувати, бешкетувати, виявилося, що він не потрібен батькам, які його замовили на фабриці, адже з ним стільки мороки.

         Пані Бартолотті та її приятель Егон щасливі, що виграли битву за Конрада. Він – їхня мрія про сина, про родинне життя. І хоча колись кожен із них жив своїм життям, у майбутньому на них чекає спільна радість і щастя. На мою думку, Конрад не зіпсувався назавжди, він залишився розумним, а головне, йому дали шанс бути дитиною, й він скористається цим шансом на 100%. Я вірю, що ти, Конраде, зможеш досягти у житті неабияких висот. Нехай тобі щастить!

Рокунець Наталія – учениця 7-Б класу Судилківської ЗОШ І-ІІІ ступенів Шепетівського району Хмельницької області. Відмінно навчається, займається спортом, любить читати, пише вірші. Дівчинка серйозна, відповідальна, доброзичлива у спілкуванні. Наталку поважають у школі учні та вчителі.

Літні канікули – чудова пора. На все вистачає часу. А якщо добре поміркувати й спланувати їх,то буде про що згадувати протягом навчального року. Про свій відпочинок мені є що розповісти.

Влітку я знайшла у книжковій шафі стару книгу. Вигляд палітурки з дивним написом «Граф Монте-Крісто» зацікавили мене. Цю книгу написав видатний французький письменник Олександир Дюма. Читаючи цей роман, я подумки опинилась у 1800 роках. Історія обманутого, приниженого, відданого Едмонда Дантеса, який знайшов у собі сили, відроджуватися з попелу і помститися ворогам, просто захопив мене. Особливо вразила сцена у в'язниці замка Ів. Коли Едмонд абсолютно не розуміє, чому і для чого він опинився в цьому похмурому місці, його новий друг, абат Фаріа, повністю не знаючи, що робиться за межами в'язниці, але знаючи життя і людей, легко пояснює герою, в чому справа. Виявляється, що людина може призвести до ненависті і обурення вже одним тільки фактом свого існування. Справа в тому, що він красивіший, розумніший, гідніший інших, є більш успішним у бізнесі і любові. А ще просто він опинився в самий невідповідний час в не в тому місці.

Я на одному диханні прочитала історію перетворення простого юнака Едмонда в сильного графа Монте-Крісто, який зумів змусити людей передбачати його бажання.

Книга прочитана, але історія має продовження – це я зрозуміла , коли перегорнула останню сторінку своєї знахідки. Другого тому роману в шафі не виявилося, а тут ще й вихідні у бібліотеці.

Два дні я ходила й обмірковувала дії, думки героя твору. Як Фаріа і Дантес, я більш зосереджено виконувала вправи ранкової зарядки, приймала контрастний душ, а вечорами під час прогулянок міркувала про складності людського життя: потрібно вже зараз серйозно готуватися до дорослого життя.

Другий том роману я, звичайно, дістала, а прочитала ще швидше від першого. Всі винуватці отримали по заслузі, справедливість перемогла. Я рада цій перемозі графа Монте-Крісто, тому що він – добра й чесна людина, яку не зламала темна в’язниця. Познайомившись з цим книжковим героєм, я отримала певні уроки життя й сподіваюсь, що при потребі впораюсь зі своїми проблемами та досягну свого, як це зробив і він.

Токмакова Анна – учениця 6-Б класу Судилківської ЗОШ І-ІІІ ступенів Шепетівського району Хмельницької області. Старанна учениця-відмінниця, лідер класу, дуже відповідальна, вболіває за свої справи та справи друзів. Щира, доброзичлива, приємна у спілкуванні. Однокласники довіряють Ані.

Як і усі мої однокласники, я з нетерпінням чекала літніх канікул. Ось нарешті! Канікули! Відпочинок проходив бурхливо: гарна погода, друзі, ігри, майже щодня поїздки на озеро, походи у ліс по ягоди – море радості!

         На початку канікул ми з сестрою вирішили постійно ходити до бібліотеки, щоб прочитати твори, що будуть вивчатися у наступному навчальному році. Було прочитано багато книжок, але одна з них припала до душі найбільше. Це роман Жуля Верна «П’ятнадцятирічний капітан». Саме назва твору переповнила мене цікавістю: як це капітан може бути п’ятнадцятирічним, про що взагалі ця книжка? Кожна нова книга – це завжди таємниця і знайомство з цікавими героями, що можуть стати надійними друзями назавжди.

         Саме таким другом став для мене Дік Сенд. Він вразив  своєю недитячою наполегливістю, витримкою, сміливістю, відповідальністю, вмінням долати будь-які перешкоди на шляху до здійснення своєї мрії. Вже в 15 років хлопець досяг того, про що мріяв змалку – «став людиною», на жаль, ні кожному це вдається навіть у зрілому віці.

         Всі пригоди Діка та його друзів я пережила разом з ними: палала люттю до Негоро та Гарісона, серце мліло, коли читала про умови полонених у таборі, раділа безпосередності кузена Бенедикта, яка допомогла йому вирватися із полону. А ще й собі хотіла б мати такого надійного товариша схожого на Геркулеса. Добре та чуйне серце, сміливий та відповідальний характер допомогли Діку Сенду подолати труднощі, врятувати себе та друзів.

         Я захоплююся цим героєм і вважаю, що цей твір має прочитати кожен учень, щоб прагнути самовдосконалюватися, бути рішучим. сміливим, відданим своїй країні та народу.