Рукописи не горять! Булгаков

Літературна вітальня «Час Майстра» може бути проведена перед вивченням теми «Булгаков – видатний російський письменник» або після вивчення біографії письменника та роману «Майстер і Маргарита».

Запропоновані матеріали мають на меті відкрити учням світ творчості Михайла Опанасовича Булгакова, розкрити світоглядні позиції письменника.

За допомогою комп’ютерної презентації створюється емоційний та асоціативний плани сприйняття матеріалу. Учні мають можливість взяти участь в інсценуванні творів, беруть інтерв’ю в літературних героїв, декламують вірші. Все це має сприяти пробудженню бажання старшокласників ознайомитись з всесвітньовідомими творами Майстра.

(Матеріали презентації вчитель може використовувати як ілюстративний матеріал на уроці-лекції)

Пролог

Ведучий 1:

Лише дурненькі до цього часу впевнені, що рукописи горять.

Ніби можна спалити рукопис чи заарештувати й відправити у сховище. Ніби можна автора не друкувати, і тоді всі забудуть про нього.

Це все неправда  !

Ведучий 2:

Якщо автор – Майстер, то його неможливо відлучити чи зганьбити. Якщо автор – Майстер, від нього залишиться Дещо, що потім втілиться в рядки, в глави, в зібрання творів.

Ведучий 1:

Від нього залишиться Пам’ять. І залишаться люди, які знали й любили Майстра. Люди збережуть і порозмножують книжки. Й будуть розповідати про автора. Принесуть квіти на його могилу. Віддадуть анафемі катів.

Ведучий 2:

І навпаки: якщо автор – не Майстер, хоча б сто разів тиражуй його твори, рукопис сам по собі зникне з часом. Масове видання безталанних книг лише наближує їхню смерть. Коли байдужі читачі, немає й Пам’яті.

Ведучий 1:

Михайла Булгакова не друкували. Він страждав, але наполегливо вірив, що коли-небудь прийде його час.

Майстер помирав у бідності й немилості.

Але залишилися люди, які знали його, любили Майстра. Пам’ять не згоріла.

Ведучий 2:

І тепер Майстер з нами. Він прийшов із запізненням, але прийшов, як і вірив. Зробив нас багатшими й чистішими.

Він прийшов і тепер вже залишиться назавжди: з нами, з нашими дітьми й нашими онуками. Слава Майстру! Слава рукописам, які не підвладні часу!

Ведучий 3:

Так, час Майстра настав, тому що ми зібралися сьогодні у цій залі вшанувати Майстра, вшанувати його героїв. Тут зібралися найдорожчі автору, найвідоміші читачам персонажі.

Ведучий 4:

За першим столом зібралися представники ранньої творчості Булгакова. Їм надається слово.

(І група учнів – герої фельєтонів М. О. Булгакова)

Учень 1:

З 1920 року лікар Булгаков повністю віддається літературі. Співпрацює з газетами, в яких друкує фельєтони на злобу дня. Якщо врахувати, що активна літературна діяльність Майстра вкладається в 20 років і за цей час ним написано 255 творів, то слід зауважити, що 112 з них – фельєтони. Це вже про щось свідчить!

Учень 2:

Провідна тема фейлетонів - численні потворні викривлення людської натури під впливом соціальних змін.

Ці «малі сатири» були популярними в час їхнього створення. Людські вади, недоліки життя суспільства висміюються автором, разом з тим відчувається надія на перетворення цього суспільства.

Й сьогодні більшість фельєтонів Михайла Опанасовича досить відомі. Віднайдені зі старих, запилених підшивок газет, вони здобули друге життя на сторінках сучасних газет і журналів.

(Інсценування фельєтону «Собаче життя» Діючі особи: залізничник, провідник, дама із собачкою)

Залізничник: Шановні товариші! Послухайте мою скромну оповідь про японську собачку-подарунок.

Обслуговуючи поїзд №1 Чита-Москва, довелося мені при ревізії його виявити надзвичайну присутність собаки у поїзді.

А саме: з Шанхаю до Вени їхала австрійська громадянка, дружина австрійського консула, що знаходився в Японії, в міжнародному вагоні й займала у ньому два місця. Одне місце №10 для себе, а друге місце №9 для собачки.

Мені довелося громадяночку оштрафувати на деяку суму через відсутність на руках квитанції для собачки. Австрійська громадянка заплатила мені гроші.

Але мене зацікавило, що це за така собачка, яка їде в першому класі, а через те, що я ні якою мовою, крім російської, не розмовляю, мені довелося звернутися до перекладача:

-         Запитай, говорю, у неї, на який предмет ця собачка?

Провідник поговорив з громадянкою іноземною мовою й відповідає:

Провідник: Собачка ця особлива, везе її громадяночка в подарунок австрійському міністру закордонних справ, і заплатила вона за собачку в Японії 1000 карбованців золотом.

Залізничник: А запитай, на якого чорта міністру закордонних справ така коштовна собачка?

Провідник: Виявляється, у австрійського міністра є одна японська собачка-чоловік, а, виявляється, везе вона йому собачку-даму.

Залізничник: Ага, давай-но підрахуємо, у що ж обійшлась наречена-собачка. Тисяча карбованців золотом у Японії, ще й квиток першого класу міжнародного вагону від Чити до Москви 187 карбованців 34 копійки. Так ще й дальше квитки. Крім того, що собачка їсть?

Провідник: Виявляється: кормлять її на перше – бульйон із птиці, на друге – манна каша, а на третє блюдо – іноземний шоколад.

Залізничник: Чому іноземний?

Провідник: Виявляється, собачка заявила, що російського шоколаду вона жерти не буде.

Залізничник: Цікава собачка! Ковдра в неї шовкова, подушка шовкова і, крім того має сукні – декілька штук – й теж шовкові. А чоботи вона не носить?

Провідник: Ні, виявляється, вона ходить боса.

Залізничник: А коли застудиться по болоті?

Провідник: Дурний ти чоловік, та хіба ж вона буде по болоті ходити? Вона в автомобілі їздить.

Залізничник: Як? Маленький автомобіль собачий?

Провідник: Та ні, в звичайному автомобілі. Господиня її на руках возить.

Залізничник: Так, все дізнався, дякую. До побачення Вам. А собачка на мене – ніякої уваги?!

Провідник: Вона пролетарів не любить.

Залізничник: Ось такий, шановні товариші, моя правдива розповідь про міністерську собачку.

Ведучий 3: (переходить до другої групи – героїв творів «Рокові яйця» та «Собаче серце»)

У щоденниках Булгакова за 1925 рік є такий запис: «Сьогодні в «Гудку» уперше я з жахом відчув, що писати фельєтонів більше не можу – фізично не можу».

З цього зізнання почався Булгаков-письменник.

Ведучий 4:

Ми раді вітати світил російської науки. Знайомтесь, професор Володимир Іпатійович Персиков та професор Пилип Пилипович Преображенський. Вони завітали до нас із творів Михайла Булгакова «Рокові яйця» та «Собаче серце».

Шановні, дозвольте задати Вам декілька запитань.

(Інтерв’ю з літературними героями)

-         Володимире Іпатійовичу, розкажіть, будь-ласка, про наукову галузь, у якій ви працюєте, про свої останні відкриття.

-         Дякую, що пам’ятаєте про мене, дякую за запрошення. Звичайно, я радий розповісти про свою діяльність. Працюю я в галузі зоології, ембріології. анатомії, ботаніки, географії. Все, що за межами цих наук, для мене ніби не існує. Я викладаю в інституті та університеті, трохи друкуюсь. Мої роботи «До питання про розмноження бляшконосних, чи хитонів» та «Ембріологія піп, чесночниць та жаб» перекладені шістьма мовами, тож відомі за межами нашої країни.

-         Володимире Іпатійовичу, а що ви могли б розповісти про таємницю червоного променя? Про нього так багато писалося в газетах, що самостійно важко докопатися до істини.

-         Так, я відкрив зовсім незвичайний промінь, схожий на червоний оголений меч. Під дією променя  зародки, мікроорганізми починають розвиватись з блискавичною швидкістю.. Розумієте, це неабияка сенсація! Але метушня, що зчинилася навколо мого відкриття, телефонний голос «зверху» припинили мої дослідження й ледь не привели до загибелі країни.

-         Розкажіть нам докладніше про це.

-         Мені було офіційно наказано передати на тимчасове користування промінь Олександру Семеновичу Рокку. Колишній флейтист через активну революційну діяльність очолив радгосп. Не знаю, як він там керував, але раптом у радгоспі масово почали дохнути кури. Так от і вирішив Олександр Семенович за допомогою мого променя курей відродити. Через помилку, із-за чийогось головотяпства, курячі яйця, що замовив Рокк, потрапляють до мене. а ті, що замовив я – зміїні та страусині, звичайно, виявилися у Рокка. Тож цей курячий авантюрист виводить за допомогою променя породу велетенських смертоносних змій. Починається їхня згубне нашестя.

-         Як же вдалося врятувати людство?

-         Тут ми маємо завдячувати матінці природі. Коли плазуни розпочали свою ходу на Москву, несподівано вдарив сильний мороз. Саме він і врятував мешканців міста від нашестя. Тож маючи нагоду, я закликаю не тільки вчених, а й урядовців бути відповідальними, дуже обережно ставитись до незавершених відкриттів.

-         Пилипе Пилиповичу, що б Ви могли додати до цієї думки професора Персикова?

-         Я цілком поділяю думку колеги, переконаний, що і в житті, і в науці необхідно рухатись обережно, йти обмацки й паралельно з природою

-         Який цікавий приклад із вашої практики може це підтвердити?

-         О! Я полюбляв медичні експерименти. Згадую один із них, на мою думку, унікальний – перетворення собаки на людину. Я плекав великі надії на своє наукове відкриття, але, хоча практична частина експерименту вдалася, моральний аспект мене не задовольнив: хороший пес Шарик став брутальним чоловіком Шариковим. Усі спроби перевиховати його не вдалися, він ставав ще гіршим під ганебним впливом суспільства. Слід зауважити, що саме таким він цілком підійшов новому суспільству. До чого все це привело б можна лише здогадуватися. Я дякую Богу, що нам з Борменталем вдалося успішно провести операцію щодо порятунку Шарика.

-         Шановні Пилипе Пилиповичу та Володимире Іпатійовичу, дякуємо вам за вашу гідність, наполегливість, рішучість. Вам і Майстру, що створив Вас, ми даруємо пісню гуртів «Друга ріка» й «Токіо» «Догоним, доженемо».

(Ведучі 3 та 4 переходять до наступної групи учнів)

Читач:

(Декламується вірш М. Цвєтаєвої «Генералам дванадцятого року»)

Вы, чьи широкие шинели

Напоминали паруса.

Чьи шпоры весело звенели

И голоса,

И чьи глаза. как бриллианты.

На сердце оставляли след. –

Очаровательные франты

Минувших лет!

Одним ожесточеньем воли

Вы брали сердце и скалу, -

Цари на каждом бранном поле

И на балу.

Вас охраняла длань Господня

И сердце матери, - вчера

Малютки-мальчики, - сегодня –

Офицера!

Вам все вершины были малы

И мягок самый чёрствый хлеб,

О, молодые генералы

Своих судеб!

Ах, на гравюре полустёртой,

В один великолепный миг,

Я видела. Тучков-четвёртый.

Ваш нежный лик.

И Вашу хрупкую фигуру,

И золотые ордена.

И я, поцеловав гравюру,

Не знала сна…

О, как, мне кажется, могли вы

Рукою, полною перстней,

И кудри дев ласкать – и гривы

Своих коней.

В одной невероятной скачке

Вы прожили свой краткий век…

И ваши кудри, ваши бачки

Засыпал снег.

Три сотни побеждало – трое!

Лишь мёртвый не вставал с земли.

Вы были дети и герои,

Вы всё могли!

Что так же трогательно-юно,

Как ваша бешеная рать?

Вас златокудрая Фортуна

Вела, как мать.

Вы побеждали и любили

Любовь и сабли остриё –

И весело переходили

В небытиё.

Ведучий 3:

За цим столом зібралися російські інтелігенти, офіцери царської армії.

Це лише у 1913 році можна було писати про них так захоплююче, як Марина Цвєтаєва. Коли ж за перо взявся Михайло Булгаков, вони вже були далеко, а імена їхні було викреслено з історії та забуто. Вони залишалися до кінця мужніми людьми, вірними присязі, вони продовжували зберігати вірність країні, яка вже не існувала. Тому і йшли у вічність мовчки, а про них зрадницьки мовчали на батьківщині.

Ведучий 4:

Важко навіть уявити собі, що в ті дні Булгаков мав мужність писати про самих лютих ворогів комуністів, білих генералах, які програли зіткнення з оскаженілим ворогом й змушені залишити Росію назавжди. Доля білої гвардії не могла не турбувати такого письменника як М. О. Булгаков. Він знав їх особисто живими. мислячими, гарними. мужніми. Такими і зобразив їх.

Учень 1 (Олексій Турбін):

Роман «Біла гвардія», п’єси «Дні Турбіних» і «Біг» складають трилогію про долі російської інтелігенції. Їх поєднує образ центрального героя, в якому втілено духовні пошуки автора. У «Білій гвардії» Олексій Турбін трагічно сприймає події революції та громадянської війни, відчуваючи загрозу знищення духовності. Але він не тікає від дійсності, а намагається визначити своє місце у подіях, ставлячи перед собою питання: «Як бути? Як жити?» Однак у романі відповіді на них ще немає.

Учень 2 (Олексій Турбін):

У п’єсі «Дні Турбіних» Олексій Турбін уже все вирішив: для нього, як і для інших інтелігентів, не існує виходу – стріляти в свій народ він не може, тому шукає смерті й гине. рятуючи молодих юнкерів.

Учень 3 (Генерал Хлудов):

У п’єсі «Біг» М. Булгаков показав, що могло б бути з Олексієм Турбіним, якби той не загинув під час громадянської війни і не виїхав у еміграцію. Генерал Хлудов, головний герой «Бігу», врятувався від більшовиків, однак душевний біль не вгамувався: жити в розриві з батьківщиною він не може, але прийняти її – криваву й жорстоку – також не в силі. Хлудов, як і Олексій Турбін, шукає смерті, йому залишається єдине – самогубство.

Ведучий 3:

Трагічна доля героїв творів «Біла гвардія», «Дні Турбіних», «Біг». І на жаль, ми не спроможні щось змінити, чимось допомогти, а так хотілось би. Можливо, романс із телевізійного фільму «Дні Турбіних» «Белой акации гроздья душистые» подарує героям та всім присутнім хвилини душевного спокою.

(Лунає романс М. Матусовського «Белой акации гроздья душистые» у виконанні Л. Сенчиної)

Ведучий 4:

Автор прекрасно розумів, як зустріне твори Сталін, і все-таки писав про людей, яких неможливо було зустріти у тридцяті роки в червоній Москві. Там їх не було, й не могло бути. Про червоних генералах багато хто писав, Майстер заговорив про білих генералах, чия доля була досить гіркою і міг лише уявити, чим це усе скінчиться для нього самого.

Вирок не змусив себе чекати. У 1929 році Й. Сталін у відкритому листі до драматурга В. Біль-Бєлоцерковського назвав твори Майстра «непролетарською літературою, яку необхідно знищити». З репертуару Московського художнього театру зняли сатиричні п’єси «Багровий острів», «Зойчина квартира», «Іван Васильович». Відтепер двері всіх редакцій для письменника були зачинені.

Ведучий 3:

У липні 1929 року М. Булгаков звернувся до Сталіна з проханням дозволити йому виїхати за кордон. але воно залишилося без відповіді. Наступний крок людини, якій уже нічого було втрачати, став лист до уряду СРСР, написаний 28 березня 1930 року, який свідчив про те, що автор його не відступив від своєї позиції й розпочав відкритий діалог із владою.

Тому невипадково проблема «митець і влада» стає головною у його творах 30-х років. Протягом 1928 – 1940 років М. Булгаков працював над романом «Майстер і Маргарита», у якому розповів про те. що не можна було висловити вголос, - про свободу, християнські заповіді, незалежності творчості, силу людського духу.

Ведучий 4:

Передаємо слово героям роману, вони краще розкажуть нам про Майстра та його твір, про себе.

Передо мной скандальное творенье

Мистическая сказка бытия

Иль фельетон, где веры оскуденье

Посмело всуе осмеять Христа.

Роман в романе. Ткань повествованья

Пронизана отравленной иглой,

Яд волшебства, безумные желанья

И магия над звёздною Москвой.

О чём роман? О тёмной злобной силе,

О нечисти, низверженой с небес,

О смысле жизни, собственном бессильи

О тех, кто предал искупленья крест.

Булгаков любит собственных героев,

Искусно создан каждого портрет,

А как изящно диалоги строит,

Вплетая их в кощунственный сюжет.

В разлом истории его скользнула лира,

Россию старую отправили на слом,

Россия ж новая под каблуком кумира…

Но кто  водил писательским пером?

Кому склонился он летучей славы ради,

Какой покой искал для сердца он,

Какой желал душе своей награды

В чём основал трудам своим резон?

Попробуем проникнуть в тайну слова,

Романа, что пленяет до сих пор:

Его религиозная основа

И в наше время порождает спор

Средь богословов, критиков, учёных,

Средь литераторов, среди учителей,

В одних – восторг классических канонов,

В других призыв - не  растлевать детей.

Вопросов много, где найти ответы?

Что между строк пытался он сказать,

Зачем о дьяволе сложил «поэму» эту?

Пожалуй с рукописей следует начать.

И что ж увидим? Десять лет тревоги,

Рассказ Чаянова – шаг пробный – «Чёрный маг»,

В дальнейшем путь по цензорской дороге,

Где что не встречный – сволочь или враг.

Пестрят редакции – «Копыто инженера»,

«Великий канцлер» (ставший «Князем тьмы»)

Плодятся рукописей новые химеры,

Чтоб обрести конечные черты.

Во что и как, кому Булгаков верил?

Когда всерьёз о Боге размышлял,

Какому духу жизнь свою доверил

И для чего наркотик принимал?

Нательный крест, нет не носил его он,

И литургии вряд ли посещал,

О Боге знал, хулить Его не смел он,

И в молодости Библию читал.

Реватеизм терзал основы веры, (революционный атеизм)

Ничто не в силах предложить взамен,

Всех обокрал, украв мечту о Небе,

Направив души в подземельный плен.

Работа адова велась в стране на славу,

Безбожных богоборцев и не счесть,

Таких и искушать ничем не надо,

С потерей веры исчезает честь.

Иешуа – скорей герой Толстого,

С одним желаньем всё и всем простить;

Булгаков же был мнения иного

И так сумел Христа изобразить,

Что стало ясно – атеизм научный,

И воландов законный сатанизм,

Как аверс с реверсом  по жизни неразлучны

Но суть одна – вселенский нигилизм.

Бессильны пред упрямым атеистом

Все доказательства святого бытия,

То переврут, то искалечат мысли

Свободу духа в нравственность сведя.

Нет не понять им Высшую Свободу,

Тем, кто тирану выю преклонил,

Зачем рабам существованье Бога,

Когда есть вождь, что солнце заслонил?

А Воланд, Воланд – жив, реалистичен,

Роман о дьяволе на славу удался!

Великолепен, точен, артистичен,

Ну, воплощенье истинного зла!

Могущественно зло, но не всесильно!

Есть у добра невидимый резерв;

Он в мире ТОМ и перед ним бессилен,

Тот, кто быть равным Богу восхотел.

А кто же Мастер – Волонда соавтор?

Его литературный визави?

Поэт, писатель, слова гастарбайтер,

Что описал виденья сатаны.

Талант и демон; кто кому нужнее?

Лишь человек сподобился творить,

А падший ангел, хоть иных умнее,

Не в состоянии творчества постичь!

Зависим сатана от человека,

И новый Фауст куплен за рубли,

Он выжжет душу, сделавшись калекой,

Создав «Евангелие ЛЖИ от сатаны».

Горят ли рукописи? Да и манускрипты!

Пусть фраза Воланда вас не введёт в соблазн,

Лишь в Высшей воле, вняв словам молитвы,

Огню внушить спасительный указ.

Но если рукопись кощунственно-безбожна,

И в ней хула бессовестно звучит,

То сердце станет биться вечной дрожью,

Гадать и ждать: осудит иль простит?

« исколотая память затихает…

Покой забвения наградой для него,

Пять роковых ошибок исчезают,

До полнолуния, чтоб вновь хлестнуть его.

Не диалектик Воланд, но софист,

Добро и зло – не стороны медали,

Не нужен Христианству пантеизм,

Бог пожелал, чтоб всё существовало.

От Бога – радуга, палитра – от Творца!

Разнообразны человеков лица,

Стремятся к свету чистые сердца,

А зло спешит от Божиих глаз сокрыться.

Героев положительных в романе

Нет, не нашёл, затем, что их там нет!

Бездомный глуп, синдромом наркомана

Его терзает полнолуний свет.

Босой – проныра, взяточник, халявщик,

Тщеславный Мастер выпит злом до дна,

Ну, Маргарита – ведьма в настоящем,

Да обезьяна Бога – сатана.

Раз Бога нет в Москве, Христа забывшей,

То жизнью будет править сатана,

Вершить суды, что вправе лишь Всевышний,

Где веры нет, там верховодит тьма.

Библейский Иов… любим ли мы Бога?

Блаженства ради, страх ли утвердив,

Стремим себя к небесному чертогу,

Грехи иль оправдав, иль позабыв.

Вновь Фауст Гёте, новый Мефистофель

За душу Мастера серьёзная борьба,

И так и эдак, фас, анфас и в профиль,

Без Божьей помощи проиграна игра.

Но был спасён произволеньем Божьим!

В деснице Божьей Фауста душа,

Зло победить из смертных кто возможет,

Когда приступит к делу сатана.

Обрадует ли вечность с Маргаритой?

С той, кто решила ненавидеть мир?

Кто заодно и с Волондовой свитой,

Над чьей душою властвует Мессир.

Не муза Маргарита, нет, не муза!

На что блудливость в силах вдохновить?

На грязь измен доверчивому мужу,

Или на то чтоб душу заложить?

Прощай, читатель, не суди за строгость,

Не ты, не я роману не судья,

Коль искушение попущено от Бога,

Сгорит душа на углях бытия!

(За бажанням організаторів вечора вірш можна скоротити)

Епілог

Ведучий 1:

«Рукописи не горять!» - ця фраза стає лейтмотивом роману «Майстер і Маргарита», ця фраза символізує безсмертя людського духу, творчості, добра, любові, волі, християнських ідеалів.

Ведучий 2:

«Я спорудив пам’ятник, тривкі ший за сталь», - так почав свій уславлений твір Горацій. І час довів, що поет таки мав рацію, адже його твори живі й донині.

«Рукописи не горять!» - продовжив його думку М. Булгаков і також не помилився – попри всі реальні та наймі стичні перепони, роман «Майстер і Маргарита» та інші твори знайшли шлях до читача й увічнили ім’я Майстра. Про це свідчить опитування, проведене на сайті «Комсомольської правди», в якому взяли участь майже 1,5 тис. респондентів. (Аналіз матеріалів слайду №12 презентації)

Ведучий 1:

Завершуючи сьогоднішню зустріч, хочемо знову звернутися до ювіляра. Шановний Михайло Опанасович! Вітаємо Вас з120-ю річницею від дня народження. Живіть завжди. І пробачте нас…

Презентація

Використані джерела

1.     Булгаков М. А. Избранные произведения / Сост., предисл., коммент. В. И. Лосева. – К. : Дніпро, 1990.

2.     Булгаков М. А. Собачье сердце. Повести и рассказы. / Сост., послесл. и прим. В. И. Сахарова. – М. : Правда, 1990.

3.     Зарубіжна література / За ред. О. М. Ніколенко, Н. В. Хоменко. Т. М. Конєвої. – К.: Видавничий центр «Академія», 1998.

4.     Ковбасенко Ю. І. Світова література: Підручн. для 11 кл. загальноосвітн. навч. закладів (рівень стандарту). – К.: Грамота, 2011.

5.     Шевченко Н. В. Зарубіжна література. Практичний довідник: - Харків: «Весна», 2010.

6.     Паперный З. Мастер: судьба смеха. / журнал «Крокодил», № 14, 1991.

7.     Цветаева М. Избранное / Сост., коммент. Л. А. Беловой. – М.: Просвещение, 1990.