Запропоновані
матеріали мають на меті ознайомити учнів з історією важливих епізодів життя та
творчості видатних діячів світової літератури – О. С. Пушкіна, М. Ю.
Лермонтова, А. А. Ахматової -, розкрити красу, благородство, щирість поетичного
слова; розвивати високі естетичні почуття школярів, ідеали краси й гармонії;
виховувати інтерес до їхньої творчості.
Читач: А было это в день приезда.
С ней говорил какой-то
князь.
"О боже! Как она
прелестна!" -
Подумал Пушкин,
наклонясь.
Она ничуть не оробела.
А он нахлынувший
восторг
Переводил в слова
несмело.
И вдруг нахмурился.
И смолк.
Она, не подавая вида,
К нему рванулась всей
душой,
Как будто впрямь была
повинна
В его задумчивости той.
- Что сочиняете вы
ныне?
Чем, Пушкин, поразите
нас?-
А он - как пилигрим в
пустыне -
Шел к роднику далеких
глаз.
Ему хотелось ей в
ладони
Уткнуться. И смирить
свой пыл.
- Что сочиняю?
Я... не помню.
Увидел вас -
И все забыл.
Она взглянула тихо,
строго.
И грустный шепот,
словно крик:
- Зачем вы так? Ну,
ради Бога!
Не омрачайте этот
миг...
Ничто любви не
предвещало.
Полуулыбка. Полувзгляд.
Но мы-то знаем -
Здесь начало
Тех строк,
Что нас потом пленят.
И он смотрел
завороженно
Вслед уходившей
красоте.
А чьи-то дочери и жены
Кружились в гулкой
пустоте.
Ведуча:
Саме такою
уявляв російський поет ХХ ст. Андрій Дементьєв зустріч О. С. Пушкіна з Г. П.
Керн.. Зустріч, що подарувала світові безсмертні поетичні рядки, які належать
вікам, - «Я мить чудову пам’ятаю…».
Мистецтвознавець:
Зверніть
увагу на два портрети однієї особи. Це Ганна Петрівна Керн. На мініатюрі
невідомого художника їй 20 років (такою її вперше побачив О. С. Пушкін), а на
картині кріпацького художника Акима Арєфова-Богаєва – 40 років. Важко
погодитися, що цій молодій приємній жінці 40 років. Але це так. Сучасники Ганни
Петрівни згадують, що вона довго залишалася моложавою, дякуючи непозбутній
молодості почуттів.
Погляньте
на це миле, осяяне якимось внутрішнім світлом обличчя. Обличчя людини, що вміє
бути самим собою. Чи не цей талант Пушкін поважав у людях понад усе?
Літературознавець 1:
Вони не
могли не зустрітися в ту зиму 1819 року в Петербурзі: дев’ятнадцятирічна Ганна
Керн і двадцятирічний Олександр Пушкін. Шляхи їхні перетнулися у будинку
президента Академії живопису, директора публічної бібліотеки Оленіна. В дім, де
цінувалися науки і мистецтва, прагнув Пушкін з новими віршами. Сюди рвалася й
молода генеральша (Ганна Керн була дружиною 52-річного генерала Є. Ф. Керна),
яка змушена була жити у глухомані з чоловіком-солдафоном, якого терпіла по
необхідності.
Літературознавець 2:
У
пістрявому натовпі запрошених вони «впізнали» один одного й довго пам’ятали цю
зустріч.
Юний поет
був вражений красою жінки, прагнув звернути на себе її увагу:
- Чи дозволено бути до
того привабливою? – запитував він свого сусіда.
Коли Керн
сідала в екіпаж, Пушкін вийшов на ганок і довго проводив її очима…
Ведучий:
Та що
значить це перше швидкоплинне відчуття у порівнянні з тим шквалом почуттів, які
наздогонять його в михайлівському засланні в червні 1825 року, коли він
дізнається: Ганна Керн тут, на березі Сороті!..
Літературознавець 3:
Вона їхала
у Тригорське до своєї тітки Праска Олександрівни Осипової та милих сестер і
ніяк не сподівалась, що їде до того, хто написав «Бахчисарайський фонтан»,
«Кавказького полоненика», «Розбійників» та першу главу «Євгенія Онєгіна».
«Ми сиділи
за обідом і сміялись, - згадувала пізніше Ганна Керн, - раптом увійшов Пушкін…
Він дуже низько вклонився, але не сказав ні слова несміливість видна була у
його рухах… Ми не скоро ознайомились й заговорили…».
Літературознавець 4:
Через
декілька днів П. О. Осипова запропонувала своїм гостям здійснити після вечері
прогулянку в Михайлівське. Погода була прекрасною. Місячна червнева ніч дихала
прохолодою та ароматом полів. Ні раніше, ні після Ганна Керн не бачила поета
таким доброзичливим, веселим та люб’язним. Він шуткував, хвалив місяць і
говорив: «Люблю місяць, коли він освічує красиве обличчя».
П. О.
Осипова, приїхавши в Михайлівське, запропонувала господарю показати Ганні
Петрівні садок.
«Він
миттєво подав мені руку і побіг швидко, швидко, як учень, що раптово одержав
дозвіл прогулятися…», - згадувала Керн.
Це було
фантастичне кружляння по місячним плямам алеї. Старі могутні дерева чіплялися
за ноги до них своє гілля, яке ожило під свіжим нічним вітерцем. В душі поета
настало пробудження від усіх важких переживань багаторічного вигнання.
Літературознавець 1:
Вночі
Пушкін сидів за своїм столом. Горіла свічка. У розкрите вікно залітали нічні
метелики й, опалені полум’ям, мертвими падали на листок. А поряд з ними лягали
пушкінські рядки:
Читач:
Я помню чудное мгновенье,
Передо мной явилась ты,
Как мимолётное виденье,
Как гений чудной красоты.
В томленьях грусти безнадежной,
В тревогах шумной суеты,
Звучал мне долго голос нежный
И снились милые черты.
Шли годы. Бурь порыв мятежный
Рассеял прежние мечты,
И я забыл твой голос нежный,
Твои небесные черты.
В глуши, во мраке заточенья
Тянулись тихо дни мои
Без божества, без вдохновенья,
Без слёз, без жизни, без любви.
Душе настало пробужденье:
И вот опять явилась ты,
Как мимолётное виденье,
Как гений чистой красоты.
И сердце бьётся в упоенье,
И для него воскресли вновь
И божество, и вдохновенье,
И жизнь, и слёзы, и любовь.
Літературознавець 2:
Вранці
Ганна Керн від’їздила до Риги. На прощання Пушкін подарував їй екземпляр другої
глави «Євгенія Онєгіна». Поміж нерозрізаних сторінок лежав листок з написаним
вночі віршем.
Ганна
збиралася вже сховати дорогоцінний поетичний дарунок. Олександр Сергійович
довго дивився на неї, потім раптово вихопив вірші та не хотів повертати.
«Насилу випросила їх знову, - згадувала Ганна Керн. – Що у нього промайнуло
тоді в голові, - не знаю».
Літературознавець 3:
Вже через
два дні Пушкін писав двоюрідній сестрі Керн А. Н. Вульф: «…Кожної ночі гуляю я
по садку й кажу собі: вона була тут». І дальше « Скажіть їй, що коли в серці її немає
прихованої ніжності до мене, коли немає в ньому
таємного захоплення, то я зневажаю її, - чуєте? – до, зневажаю…Проклятий
приїзд, проклятий від’їзд!..»
Блукаючи алеями
Михайлівського парку – одна з них й сьогодні носить ім’я Ганни Керн – Пушкін
болісно переживав охопивший його настрій. Він написав Ганні Керн сім листів,
сім захоплюючих послань французькою мовою, пістрявих за настроєм, що іскряться
пристрастю та ревнощами одночасно.
Літературознавець 4:
З роками
біль та потрясіння від раптового кохання відійшли, залишилась спокійна
ніжність. Ганна Петрівна на довгі роки залишилася кореспонденткою поета,
відсилала йому потрібні книжки. «Пишіть мені, вздовж, поперек і по діагоналі»,
- шуткуючи й серйозно вимагав він. І, зі свого боку, до кінця днів брав участь
у житті Керн: допомагав владнати фінансові справи, протежував її видавнику
Смердіну як хорошого перекладача з французької, втішав, коли вона втратила
матір…
Ведуча:
Розумна,
освічена, спостережлива, Ганна Петрівна Керн стала автором цікавих спогадів про
О. С. Пушкіна. Ці спогади були визнані науковцями кращими мемуарами сучасників
поета.
Літературознавець 1:
В к.ХІХ ст.
з’явилася легенда, нібито під час похорон Ганни Керн домовина її зустрілася з
пам’ятником Пушкіну, який тоді ввозили в Москву. Такою уявлялась остання
зустріч поета з однією із його муз. Та це лише легенда. Ганна Петрівна була
свідком встановлення пам’ятника Пушкіну.
«Нарешті!
Ну, слава Богу, давно пора!» - промовила важко хвора Керн, почувши про
встановлення гранітного п’єдесталу пам’ятника Пушкіну.
До самої
смерті Ганна Петрівна цікавилася ходом будівлі й охоче слухала все, що їй про
це розповідали.
Поховали Г.
П. Керн поблизу Торжка, в с. Прутні. На могильному камені вибита перша строфа
присвяченого їй Пушкіним вірша «Я мить чудову пам’ятаю…».
Ведучий:
Відомий
композитор М. І. Глінка переклав на музику поетичні рядки вірша і створений
романс подарував своїй коханій – доньці Г. П. Керн. Але це вже інша історія…
Література:
1. Пушкин А. С. Стихотворения. – М.: Художественная литература, 1983.
2.
А. С. Пушкин в воспоминаниях современников. В 2-х т./ Сост. В. Вацуро, М. Гиллельсона, Р.
Иезуитовой, Я. Левкович. – М.: Художественная литература, 1985.
3.
Гессен А. Всё волновало нежный ум… - М. : Художественная литература, 1987.
4.
Рассказы о Пушкине: Сб. худож. произведений/ Сост.: В. Я. Логвиненко, А. И.
Логвиненко. – К.: Рад. шк., 1986.
5.
Корконосенко Н. Твои небесные черты./ ж. «Смена», 1989, №6.
Комментариев нет:
Отправить комментарий