Запропоновані
матеріали – виступ та презентація - мають на меті збагатити відомості школярів
про фентезі як жанр літератури, популяризувати творчість Джона Рональда Ройела
Толкіна – основоположника цього жанру, розкрити новий аспект – аспект кохання –
у всесвітньо відомій трилогії «Володар Кілець».
Подані
матеріали рекомендуються для проведення засідання круглого столу, хоча можливе
їхнє використання на уроках позакласного читання із світової літератури в 7 – 9
класах, окремих позаурочних заходах.
Джон Рональд Руел Толкін— професор Оксфордського
університету, спеціаліст з класичної філології, володар почесного титулу
Командора Британської Імперії, видатний англійський письменник, класик світової
літератури ХХ ст. та один із фундаторів жанрового різновиду фантастики –
фентезі.
Толкін – найкращий письменник у світі! Для багатьох
він став легендою за життя. Його книжки незвичайні. Вони захоплюють і ведуть за
собою. В них глибина істини, щось чаруюче, що змушує читати й перечитувати
дивні історії. Читач, потрапивши одного разу у Середзем’я, ніколи не захоче
розлучатися з ним… Мало сказати, що твори Толкіна всесвітньо відомі. Він став справжнім
володарем думок багатьох людей на планеті Земля, змінив їхнє світобачення. Його
книги дарують надію на краще, допомагають здобути віру у власні сили, у сили
Добра.
З появою трилогії Толкіна «Володар кілець» з’являється
культ, рух людей, що називають себе «толкіністами». Загони «толкіністів»,
одягнуті в лицарські обладунки, влаштовують ігри, турніри, походи честі й
доблесті. Відгуки в живописі, літературі, музиці, кіноіндустрії… Твір був перекладений різними мовами світу й
розійшовся мільйонним тиражем. На сьогоднішній день тираж сягнув відмітки в
двадцять мільйонів. Книга стала культовою серед молоді різних країн. Більше половини
століття вона підкоряє все нові й нові покоління читачів, незмінно посідає
п’яте місце у списку книжок, які читаються найбільше.
Цей твір схожий до чарівної казки, події якої не
пов’язані з реальністю, в чому Толкін бачить перевагу. Інша її особливість –
віддаленість від часу, що дає можливість читачу опинитися поза межами своєї
епохи, а можливо, поза часом взагалі. Твір дає простір злету фантазії,
письменник допомагає читачеві відновити духовну рівновагу, загострити бачення
світу. Твір дарує людям радість щасливої кінцівки, заперечуючи повну й
остаточну поразку людини.
Одним із головних достоїнств роману є також пророче
попередження про смертельну небезпеку, яка приховується у безмежній Владі.
Протистояти цьому здатне лише єднання найсміливіших та наймудріших борців добра
й розуму, здатних подвигом зупинити могильників радості буття.
В романі Толкіна ніщо не випадкове. Автор створив
дивовижну картину світу Арда. Східною частиною континенту є країна Середзем’я.
Серединна земля – це край, створений за всіма законами: чітко окреслені
географічні межи, береги обмиваються морськими водами, держави заселені різними
народами, що мають свою історію, мови, культуру, традиції.
Гноми, ельфи, маги, хоббіти, тролі, орки… Власні
вигадки Толкіна фантастичних істот мають основу народнопоетичної уяви. Метою автора було створення
англійського епосу, якого не існувало. Толкін добре знав середньовічні міфи
Північної Європи, староскандинавські, староанглійські тексти, легенди
Артурівського циклу та карело-фінський епос «Калевала». Все це надихнуло
письменника на створення «Володаря кілець», що став твором англійського епосу.
«Ця
книга – як грім серед ясного неба, - наголосив знаменитий англійський письменник
К. Льюіс. – Для самої історії роману-історії, що сягає часів Одіссея – це не
повернення, а прогрес, більш того – революція, завоювання нової території».
Океаны ломают сушу.
Ураганы сгибают небо,
Исчезают земные царства,
А любовь остаётся жить!..
С. Островий
Роман
«Володар кілець», як і будь-яке видатне явище світової літератури, досліджено у
різних аспектах. Скільки сказано й написано про Середзем’я, його незвичайні
держави, героїчні події, не менш героїчних персонажів!..
Нашу увагу привернуло зображення
на сторінках трилогії вічного й прекрасного почуття – кохання. Кохання у
Толкіна також не просте, а дивовижне.
Деякі герої, історії про
кохання з’явилися під впливом особистих вражень письменника.
Історія кохання 1
В шістнадцять років Джон
зустрів Едіт Бретт, своє перше й останнє кохання. Дівчина була такою ж сиротою,
як і він, старшою від нього на три роки. Наляканий ранніми стосунками та
почуттями Рональда до старшої дівчини, ще й протестантки за віросповіданням,
отець Морґан забороняє хлопцеві спілкуватися з Едіт до повноліття хлопця.. На
свій двадцять перший день народження Дж.Р.Р. Толкін пише листа до Едіт із
проханням вийти за нього заміж, на який та відповідає, що вже заручилася, бо
вважала, що він її забув. Рональд їде до неї і переконує повернути
обручку нареченому. За наполяганням хлопця вона також навертається у
католицизм, після чого вони формально оголошують про заручини у січні 1913 р.,
а 22 березня 1916 р. беруть шлюб у Церкві Пресвятої Непорочної Діви Марії у м.
Ворик (Англія).
Їхній шлюб виявився тривалим
і щасливим. Одружені прожили разом 56 років, виховали трьох синів та доньку. На їхню долю випали важкі випробування: жахи
Першої світової війни, поранення, хвороби, тимчасова розлука. Пізніше Толкін писав: «Розлука з
моєю дружиною тоді…була подібна смерті». Сумувала й
переживала за життя коханого й Едіт, а коли трапилася нагода, вона їде
відвідати чоловіка за місцем його служби. Вони гуляли лісом, Едіт танцювала
йому на галявині серед квітів болиголова. Після смерті дружини в 1971 році Толкін
згадував: «Я ніколи не називав Едіт Лучіень, але вона була першоджерелом
історії… Я вперше усвідомив це на невеличкій галявині, наповненій болиголовом
поблизу Руса в Йоркширі (де я недовго знаходився на аванпосту Гарнізона Хамбер
в 1917 році, і вона мала можливість пожити зі мною). У ті дні її волосся було кольору крила ворона, шкіра світлою, очі ясніші, ніж
будь-коли, і вона могла співати і танцювати». Такі враження надихнули Толкіна
на розповідь про кохання Берена і Лучіень. Він часто згадував про Едіт як про
«мою Лучіень». А на надгробку могили Едіт Бретт, за особистим розпорядженням
чоловіка, вигравіювали ім’я Лучіень– героїні толкінівського епосу, із котрою її
все життя ототожнював.
2 вересня 1973 року
Толкін помер і був захоронений поряд із дружиною в Оксфорді. На нагробній плиті
з’явилося ще одне ім’я легендарного героя епопеї – «Берен».
Історія кохання 2
Так скінчили своє земне
життя Джон Рональд Руел Толкін і Едіт Бретт. А їхнє кохання та кохання Берена
та Лучіень продовжує існування у народних піснях та легендах Середзем’я.
Был зелен плющ, и вился хмель,
Лилась листвы полночной тень,
Кружила звёздная метель
В тиши полян, в плетенье трав.
Там танцевала Лучиэнь;
Ей пела тихая свирель,
Укрывшись в сумрачную сень
Безмолвно дремлющих дубрав.
Шёл Берен от холодных гор,
Исполнен скорби, одинок;
Он устремлял печальный взор
Во тьму, ища угасший день.
Его укрыл лесной чертог,
И вспыхнул золотой узор
Цветов, пронзающих поток
Волос летящих Лучиэнь…
Так баллада
розповідає про зустріч сина короля Барахіра Берена з дельфійською принцесою
Лучіень Тінувіель. Трапилось це ще в ті часи, коли світ був зовсім юним.
Тінувіель була прекраснішою дівою Середзем’я. В її обличчі сяяло зоряне світло.
Она предстала перед
ним
В наряде солнечных огней,
Под небом нежно-голубым,
В цветах оттаевшей земли…
У ті дні в Ангбанді панував Великий Ворог, ельфи вели з ним війну за
Сільмарілли, чарівне каміння, вкрадене Ворогом, а люди допомагали їм у цій
боротьбі. Але Ворог одержував перемогу за перемогою. Відважний Барахір загинув,
та Берен зумів врятуватися. Він долає велику небезпеку, проходячи через Гори Жаху, приходить в
приховане королівство ельфів. Там зустрів він Лучіень, яка танцювала та співала
на зеленій галявині, над водами зачаклованої річки Есгалдуін. З того часу вони
не розлучалися:
… Но миг
свиданья вновь настал,
Как рок сулил; и
с этих пор
На том пути что
их призвал,
Они не разнимали
рук.
Багато горя зазнали вони, але було також багато радості й перемог: разом вони здійснили подвиг –
знищили самого Ворога й здобули Сільмарілл. Трагічно скінчилося їхнє кохання.
Берен прийняв смерть від Великого Вовка, вихованого Ворогом, й помер на руках
Тінувіель. Тоді вона обрала долю смертних й пішла за коханим у царство мертвих
душ. Там, за Морем, що несе розлуку, вони зустрілися, щоб більше не розлучатися.
Лучіень залишилася єдиною дельфійською дівою, що прийняла смерть. Ельфи
втратили ту, котру найбільше любили. Але від кохання Берена й Лучіень бере
початок рід ельфінітів, який за віщуванням ніколи не згасне.
Історія кохання 3
Не менш цікавою є історія
кохання Тома Бомбаділа, що є господарем Лісу в Дрєвлєпущі. Гучний веселий голос,
який чують Фродо та його друзі, дає право міркувати, що його володар – Том
Бомбаділ – щаслива людина. Він поспішає, адже на нього дома чекають:
Там – дом под холмом. Ну-ка, это кто там
Озирается кругом? Может, ждёт кого-то?
Это – жёнушка моя, это дочка речки
Дожидается меня, стоя на крылечке.
Старый Том спешит домой, он припас для милой
Звуки песни озорной да букетик лилий.
Слышит песню дочь речная, светит ярче яхонта –
Золотая, Золотая, Золотая Ягодка!
В красуню Златеніку неможливо
не закохатися. Вона приваблює красою, щирістю, доброзичливістю. Як же не покохати таку: «Её русые
волосы струились по зелёному, словно молодой тростник платью, расшитому
жемчугом, похожим на капли росы. Искусной работы золотой пояс был, казалось сплетён
из жёлтых кувшинок, перевитых голубыми незабудками». Річкова Донька -
уособлення богині
життєвих сил природи – вона владна сплеском рук, піснею, рухами танцю впливати
на природу. Але людяності, тепла в ній досить, щоб закохатися з першого погляду.
Фродо, дивлячись на чарівну панянку, схвильовано читає поетичні рядки, що
виливаються з нього веселим струмочком:
Легка, как шорох тростника,
Чиста, как тишина лесная,
Светла, как песня родничка, -
Прекраснейшая Дочь Речная!
Том живее у цілковитій любові та злагоді зі Златенікою, «мысль о доме в
голове Тома постоянно, там хозяйка ждёт его, любит неустанно». Це взаємне кохання несе йому життєвий
спокій, задоволення, а ще наділяє його земною природною силою, яка допомагає
творити Добро, навіть чарівне кільце, надіте на мізинець, не здатне підкорити
Тома.
Історія кохання 4
Наступна пара закоханих –
легендарні правителі Лотлорієну - Володар Келеберн і Володарка Галадріель. Вони
величні у своїй красі: «Волосы Владычицы Галадриэль отливали старым
золотом, ярким серебром сияли длинные локоны Владыки Келеберна. Ничто не
говорило об их возрасте, лишь в глубине глаз, пристальных, по-эльфийски
лучистых, били родники мудрости и древней памяти». Ці очі здатні зазирнути глибоко в душу кожного, вони
відчувають таємні думки, спокушають вибором між виконанням самого заповітного
бажання й слідуванням обов’язку. Проживши разом не одне десятиріччя, Галадріель
та Келеберн збагатили себе життєвим досвідом, а тепер й самі спроможні давати
поради, підтримувати у скрутну хвилину. Неочікувано й велично з’являються
Володарі на водах Сєрєбрєні у човні-лебеді. Вони обдаровують чарівними речами
членів братства, благословляють їх у добру путь.
Історія кохання 5
Досить дивна й сумна
історія кохання чоловіків-ентів. Вони втратили й не можуть знайти своїх коханих
дружин. Колись і для них світ був молодим і веселим. Просторі ліси, залиті
сонцем луки були місцем зустрічей і розваг закоханих. Жінки-енти освоювали нові
землі, прикрашали їх своєю працею, перетворюючи на багаті садки. А якими
прекрасними ставали вони самі від цієї праці! Та Пітьма впевнено просувалася,
там, де проходила війна, палала земля. Дружини ентів покинули свій край і
зникли. Чоловіки шукали, гукали своїх коханих,але так і не знайшли їх. Великою
була печаль ентів.
Ельфи, спостерігаючи за
пошуками, пройнялися співчуттям до ентів і склали багато пісень про їхніх
улюблениць Енти не співають цих пісень,
тому що прекрасні імена їхніх дружин вічно лунають у дерев’яних душах. Вони
вірять, що прийде час, коли закохані знову зустрінуться і, можливо їм. вдасться
відшукати таку землю, де вони разом заживуть щасливо. Віщування стверджує, що
очікуваний час прийде лише тоді, коли чоловіки-енти й жінки-енти втратять все,
що мають. То ж єдина сила взаємного кохання допоможе їм відродитися для
майбутнього життя.
Когда обрушится
зима, и смолкнет птичья трель,
И сад в пустыню превратит свирепая метель –
Найду тебя, приду к тебе, чтоб быть навек вдвоём,
И мы пойдём – рука в руке – под снегом и дождём!
И мы начнём – в руке рука – на Запад долгий путь,
И там, вдали, отыщем край, где можно отдохнуть.
Історія кохання 6
Толкін стверджував, що
кохання часто обертається на печаль, але стає від цього ще прекраснішим. Це
авторське твердження розкриває таємниці кохання дівчини-воїна Йовін. «Она
была очень хороша собой: высокая, стройная, в белой одежде с серебряным поясом,
но казалась холодной и твёрдой, как сталь». Небога правителя Рохана Теодена, дівчина тривалий час була
поряд із ним, «она была чем-то вроде посоха, на который он опирался». Коли у палаці з’явився Гендель зі своїм
загоном, Йовін виділила поглядом із присутніх Арагорна і стояла якусь мить,
ніби зачарована. Коли ж вона обносила гостей заздравною чашею, то вже відчувала
й серцем й душею, що закохана. «Девушка… задержалась возле Арагорна,
остановив на нём сияющий взгляд. Он улыбнулся, принимая чару, и вдруг заметил,
как она вздрогнула от случайного прикосновения». Ця незначна подія стерла посмішку з обличчя Арагорна
– він все зрозумів, але не може відповісти взаємністю.
Всі чоловіки Рохана
відправляються у похід, Теоден довіряє правління державою Йовін: вона відважна
й не знає страху, всі люблять її. Згодом дівчина дізнається про те, що Арагорн
вирушає на Шлях Мертвих, і вже не сила стримуватись, вболіваючи за його долю.
Вона порушує заборону Теодена й під вигаданим ім’ям - як воїн Дернхельм – відправляється на битву
біля стін Гондора. В бою з чудовиськом-назгулом Йовін виявляє неймовірну
рішучість, сміливість, тому й перемагає його, хоча сама важко поранена.
Довгим виявився її шлях
повернення до життя, усвідомлення себе коханою жінкою, а не воїном Рохана.
В шпиталі Йовін страждає,
вона поривається на поле битви, шукаючи слави та спокою, подібних королю
Теодену. Але доля розпорядилася по-своєму: дівчина знайомиться з Фараміром,
який повертає її до світу живих: «Послушайте меня, Йовин из Рохана. В
лугах Гондора немало прекрасных цветов, в селениях Гондора немало прекрасных
девушек, но никогда ещё не доводилось мне встретить цветок или девушку столь прекрасную
и столь печальную, как вы. Может быть, светлому миру осталось жить всего
несколько дней, но я надеюсь бестрепетно встретить приход Тьмы, а если при этом
в последний солнечный день смогу видеть вас, то встречу любые беды с лёгким
сердцем».
Йовін не вірить у своє зцілення
коханням – «напрасно ждать моего исцеления… моя рука – рука воина, я
не гожусь для нежных разговоров…». Крім того, вона ще мріє про кохання іншого. Фарамір розуміє це, але не
відступає, бореться за своє кохання: «Знаю, ты хотела бы любви
Арагорна. Он велик и знатен, а ты стремишься к славе и презираешь обычные
земные дела… Тебе достались от него понимание и жалость, и тогда ты в обиде
отправилась искать смерть в бою… Не презирай жалости. пожаренной благородным
сердцем… Ты, отважная, знатная Всадница, уже заслужила великую славу, и ты
прекрасна так, что даже эльфийский язык не в силах описать твою красоту. Я
люблю тебя. Йовин. Да, сначала при виде твоей скорби жалость пронизала мне
сердце, но теперь в нём только любовь».
Щирість зізнання зробила
свою справу – серце гордовитої дівчини-воїна здригнулося й скинуло льодяний
панцир, немов пригріте літнім сонцем. І вона промовляє: «… Тьма
отступает! Я не хочу больше зваться щитоносцем Рохана и оспаривать боевую славу
у великих Всадников. Я не хочу больше искать радости в боях и походах. Отныне я стану целительницей и буду
любить все, что растет и плодоносит».
Історія кохання 7
Два люблячих серця… Що
може бути кращим від них? Нічого!
Ми в цьому переконаємося
ще раз, коли дізнаємося історію кохання Арагорна й Арвен, дочки Елронда,
Вечірньої Зорі дельфійського народу.
В
двадцять років Арагорн був запрошений до Володаря Дольна Елронда. Саме там він
дізнався про славне походження, одержав реліквії дому і зустрів свою прекрасну
Лучіень: «внезапно он увидел деву,
ыдущую меж белых берёзовых стволов, и застыл, поражённый: он решил, что на него
снизошёл дар древних эльфийских певцов… В серебристо-голубой мантии она была
словно сумерки Благословенного Края, тёмные волосы летели по ветру, в них как
звёзды мерцали алмазы». Після цієї зустрічі Арагорн помітно змінився, став
мовчазним, задумливим. Лише стривожена мати зуміла випитати сина про зустріч у
лісі, а потім прагне зупинити розвиток його почуттів: «Твоя избранница – самая благородная и прекрасная дева Среднеземья. Ты
смертный, она – эльф, неравным был бы ваш брак». Арагорн розуміє, що він преречений на вічні страждання, самотні
блукання світом. Згодом й Елронд помічає зміни в Арагорні,
дізнається причини цього, прагне заспокоїти юнака. Та нічого не може вже стати
для нього розрадою: «Теперь я вижу, что выбрал
драгоценность не меньшую, чем некогда Берен. Значит, такова моя судьба».
Арагорн покидає Дольн, йде до Пустозем’я
й проводить життя у боротьбі із Сауроном. Тільки Доля знала, що його розлука з
коханою тимчасова.
Друга
зустріч Арагорна і Арвен відбулася у Лорієні. Саме вона стала доленосною у
житті закоханих: після тривалих блукань луками благословенної землі вони дають
одне одному клятву вірності:
«Так звучали слова Арвен:
- Над Миром поднимается Завеса Тьмы, а моё сердце
ликует, потому что тебе. моему избраннику, суждено развеять её.
И Арагорн отвечал:
- Будущее сокрыто от меня, но если веришь ты –
верю и я. Тьма ненавистна мне, но и Запад не влечёт, ибо я смертен. Если ты
избрала меня, тебе тоже придётся отказаться от удела, сужденного твоему народу.
Подобно Белому Древу стояла Арвен, глядя на
Запад, и после долгого молчания сказала:
- Я буду верна тебе, Дунадан. Я отказываюсь от
Запада, но там моя родина и вечный дом всех моих близких…».
Великою
перемогою завершилася Третя Єпоха. Арагорн приймає Корону Гондора, а пізніше - руку
й серце Арвен. Королевою Людей і Ельфів в блаженстві й славі прожила вона з
Арагорном сто двадцять років. А час розлуки все ж прийшов. Арагорн знаходить
найніжніші слова для останнього прощання з коханою, просить її повернутися до
Сріблястої Гавані. Але Арвен залишається вірною: «Выбор сделан, мой корабль давно уплыл, и я приму удел смертных, хочу того
или нет». Вона повернулася до Лорієну і жила там серед мелорнів,
коли ж з дерев облетіло останнє листя, жінка прилягла відпочити й залишилася
там навіки.
Так
закінчилася ще одна історія Вічного Кохання.
Історії
закінчилися, а Кохання продовжує жити, Воно ж бо вічне! На нього чекають в усі
часи! Й Воно приходить! Тільки для кожного у свій час!
Список
використаних
джерел
1.
Завадська В.
Спроба аналізу художніх особливостей творів Дж. Толкіна «Гобіт, або Туди й
Назад» та «Володар Кілець»/Всесвітня література в середніх навчальних закладах
України. – 2003, №5.
2.
Толкин Дж. Р. Р.
Хоббит, или Туда и Обратно. Властелин Колец/ Пер. с англ. Н. Рахмановой, Н.
Григорьевой, В. Грушецкого. – СПб.: Азбука-классика, 2006.
4.
ru.wikipedia.org/wiki/История_Средиземья
Комментариев нет:
Отправить комментарий