Навіть, якщо Ви не знаєте, хто такий
Івасюк
(а мені навіть важко таке уявити), то,
безперечно,
знаєте його пісні “Водограй” і “Червона
рута”.
Тарас Чубей
Тарас Чубей
Учень 1: (Слайди 1 – 3)
2009 рік… Володимирові Івасюку могло б виповнитися 60, але натомість – йому двічі
по тридцять. У тридцять літ, у розквіті життя і творчості, на найвищій ноті
свого звучання обірвалась життєва струна скрипалевого серця. Тридцять років, як
він трагічно і передчасно, але далеко не безслідно пішов із життя. Його пісні і
досі лунають серед нас, зачаровуючи серця такою рідною, барвистою, зворушливою
і завзятою піснею. Мабуть, саме у тому і полягає
феномен Івасюка, секрет його успіху, популярності, визнання, а також і загадка
смерті. Хлопчина з провінційного містечка, студент, що любить музику, пише
пісні і займається художньою самодіяльністю – чи мало таких було? Але його
пісня пролунала і була почута, підхоплена, вона зуміла об’єднати покоління. Йому вдалося запалити серця слухачів до болю рідним поєднанням музики і
слова, які до того ж звучали сучасно, бадьоро і, навіть, гордо. У своїх
творах Володимир Івасюк зумів зберегти величезну спадкоємність українського
мелосу, а експерти одностайно визнають незаперечний факт – в його музиці
закодована душа української пісні.
Учень 2: (Слайд 4)
Володимир Івасюк
народився 4 березня 1949 року в інтелігентній українській сім’ї в містечку
Кіцмань на Буковині. Його батько – Михайло Григорович – пізніше знаний
письменник, філолог і етнограф, в той час після повернення зі сталінського
ГУЛАГу працював учителем у школі та закінчував університет. Пізніше він прийде
на кафедру української літератури, де згодом захистить кандидатську дисертацію
і пропрацює там до пенсії. З-під його пера вийде багато захоплюючих
літературних творів: повістей, поем, збірок казок. Та все ж, як висловилась
письменниця Ірина Вільде, найкращим твором письменника Михайла Івасюка був…
його син.
Мати – Каруніна Софія Іванівна –
родом з Наддніпрянщини. Народилася на Запоріжжі, але сталінська колективізація
та голодомор змусили її батьків перебратись до Бердянська, де вона здобуває
освіту. Після війни Софія Іванівна працювала директором школи в Суховерхові
(створила там драматичний гурток і хор, в якому й сама співала), а потім –
інспектором райвно у Кіцмані, де й одружилась з Михайлом Григоровичем у 1947
році. Вже трирічним Володя проявляв велику увагу до музики, спостерігаючи за репетиціями
вчительського хору, куди його часто брали батьки, а в п’ятирічному віці починає
вчитися грати на скрипці. У п’ять років він також опановує мистецтво читання.
Згодом батько Володі буде підбирати для сина книги та залишати їх розгорнутими
на найцікавіших місцях. Володя перечитував їх і захоплювався, пізніше він
прочитав усю батькову бібліотеку і розпочав власні поетичні пошуки.
Учень 3: (Слайд 5)
Володя з
дитинства жив у стихії чистого українського слова, ніжної української пісні,
любов до якої прищепив йому батько-етнограф. Дуже гарно співала його мати. І
оте поєднання наддніпрянської ніжності, ліричності матері з гуцульським
гумором, гострим розумом батька, безперечно, мало великий вплив на Володю,
формувало його як свідомого українця. Власне тим українством просякнута вся
його творчість і його життя. Івасюк сміливий у своїх мистецьких експериментах –
його твори гостро сучасні для естради 70-х років минулого століття, але в їхній
основі лежить завжди яскраво виражена любов до народної пісні. Якось на
запитання батька “Що тебе найбільше приваблює в народній пісні?” Володя, не
задумуючись, відповів: “Все. І текст і мелодія. Кожна пісня – це перлина. І я
не знаю, як можна вважати себе музикантом або просто культурною людиною і не
знати українського фольклору. Мрію стати композитором, тому визбирую все
прекрасне, створене народом, щоб мати в душі якусь основу для своїх творів. Без
народного ґрунту – я ніщо. Для мене український фольклор – підручник, написаний
геніальним автором”.
Учень 4: (Слайд 6)
У 1966 році Володимир закінчує середню школу № 9 у
Кіцмані і блискуче здає вступні іспити до Чернівецького медінституту. Але хтось
з “доброзичливців” нагадав в деканаті про “справу Івасюка” (разом з
однолітками-школярами Володя притягувався до відповідальності за те, що під час
бешкетування хлопці перекинули погруддя Леніна) і його виключають з інституту
на першому ж курсі. Рік по тому Володимир працював на заводі “Легмаш”. Рятуючи
пальці скрипаля від мозолів, друзі по цеху домоглися від керівництва створення самодіяльного
хору, який Володя і очолив. Хор виконує пісні свого керівника і невдовзі займає
провідні місця на оглядах художньої самодіяльності. Слід згадати той факт, що з
1965 року Володя був постійним членом Чернівецького об’єднання композиторів.
конференції.
Учень 5: (Слайд 7)
У 1967 році за рекомендацією заводського керівництва
Івасюк вдруге поступає в медінститут. Дружнього і наполегливого Володю одразу
обирають старостою групи. Керівники оркестру народних інструментів “Трембіта”
та камерного оркестру запрошують його в свої колективи. Крім того, він
виконував обов’язки інститутського художника – оновлював кафедри. Талант
Володимира проявився і в медицині. Зокрема, разом з одногрупником А. Поповим
провів дослідження впливу антибіотиків на резистивні штами стафілококу. Їхня
робота здобула премію на інститутській науковій. Після закінчення третього курсу
Володя починає працювати над піснею «Червона рута». Хоча й до цього було багато
пісень про загадкове зілля руту-м’яту, саме «Червоній руті» судилося полонити
стільки сердець своєю ліричністю та своїм романтизмом. Коли Володя запропонував
показати «Червону руту» й «Водограй в передачі українського телебачення
«Камертон доброго настрою», з’ясувалося, що нікому виконати жіночу партію,
оскільки всі роз’їхалися на літні канікули. Тоді запросили володарку чудового
сопрано, вчительку музичної школи № 1 Олену Кузнєцову, і разом з нею Володя
впродовж двох тижнів давав життя новій пісні. І ось, 13 вересня 1970 року на
Театральному майдані Чернівців у присутності тисяч чернівчан і на очах
мільйонної глядацької аудиторії постали чудові пісні – перший тріумф молодого
митця. У 1971 році в Карпатах був знятий фільм «Червона рута», в якому брали
участь Софія Ротару, Василь Зінкевич, Назарій Яремчук, ансамблі «Смерічка» і
«Росинка». Це був перший український музичний фільм. У ньому прозвучали пісні
Івасюка. Цього ж року у передачі ЦТ «Алло, ми шукаємо таланти!» звучить нова
Володина пісня «Водограй!. Навесні 1972 року починається львівський період у
житті Володимира: він переїжджає до Львова, де стає студентом підготовчого композиторського
факультету Львівської консерваторії та переводиться на ІV курс
Львівського медичного інституту.
Учень 6: (Слайд 8)
Саме в цей період розширюється коло
мистецьких знайомств. І праця, невтомна праця. Створює пісні: «Я твоє крило»,
«Два перстені», «Наче зграї птиць», «Балада про мальви», «Балада про дві
скрипки».
У 1974 році
молода українська співачка Софія Ротару виконує пісні Івасюка на фестивалі
естрадної пісні «Сопот 74». Вперше на міжнародному конкурсі прозвучала
українська пісня. Про Володимира Івасюка багато пише польська преса, перекладає
й друкує тексти його пісень. Разом з тим йому надходять листи з найвіддаленіших
містечок і сіл СРСР – всі хочуть висловити свою велику і щиру прихильність
молодому таланту. Це надає Володимиру ще більшої наснаги. У 1975 році він пише
музику до спектаклю за романом О. Гончара «Прапороносці» і здобуває диплом
першого ступеня. Однак, коли справа торкнулася висунення кандидатури Івасюка на
присудження Шевченківської премії за спектакль, хтось викреслив його прізвище.
В липні 1976 року, коли
його пісні звучали всюди, через пропуски занять (у зв’язку з концертною
занятістю) його виключають з консерваторії. Володя глибоко переживає всі уколи
в його бік, але не здається. Отримує довідку з психіатричної лікарні про
лікування (досвідченому медику не було важко “підіграти”), поновлюється у
консерваторії і продовжує працювати. У видавництві «Музична Україна» виходить
збірка пісень Івасюка. Софія Ротару з піснею «У долі своя весна» перемагає на
фестивалі «Сопот-77», а сам він працює над підготовкою платівки-гіганта.
«Гігант» дався йому дуже важко, але коли він вийшов, то розійшовся вмить.
Але не всі раділи з
його успіхів. Власне тією другою, сумною скрипкою в житті Івасюка було
невизнання і навіть перешкоджання його творчості з боку частини професійної
музичної еліти. Серед професійних композиторів час до часу лунали сердиті
голоси, що звинувачували молодого автора в непрофесійності, “зароблянні”
грошей, халтурі. Причиною усіх звинувачень було головно те, що в Івасюка не
було диплома про композиторську освіту. Київські музиканти його просто
ненавиділи за те, що в 1974 і 1976 роках його, а не їхні, твори репрезентували
українську пісню в Сопоті. Ще за життя йому намагались почепити ярлик
націоналіста.
Учень 8: (Слайд 9)
Володимир мав безліч напрацювань і творчі плани
на майбутнє… Натомість 24 квітня 1979 року, приїхавши з відрядження, за телефонним
викликом пішов з дому і більше не повернувся. І аж 18 травня його тіло знайшли
в Брюховицькому лісі, повішеним на дереві. Псевдослідство відразу зупинилось на
найпростішій чи то на найбільш вигідній версії – самогубство. Вдруге піднята
кримінальна справа також швидко була закрита з таким же формулюванням. Проте
ніхто з близького оточення Володимира Івасюка не те, що не вірив, а й думки не
припускав, що він міг накласти на себе руки.
Ховали Володимира 22 травня, в день,
коли прах Великого Тараса перевезли на Україну. Дубову труну, прибрану гілками
калини і вишитим рушником, люди відмовилися класти на автомобіль й на раменах
несли від оселі до самого Личаківського цвинтаря. Це була не бачена на ті роки
процесія, це була непокора владі, адміністрації, судовим оманом. Жодної квітки
у Львові не знайти. Усі вони там – для Володі, останні живі квіти його
останньої весни. Народ ховав свого співця, який чесно і віддано служив йому.
Почалося страшне цькування вже мертвого
Володимира. Навіть мертвому йому не могли простити його таланту, бо й мертвим
він затьмарював своїм талантом живих. І справді, його ненавиділи живим, його
боялися й мертвим. Могилу тричі підпалювали, а одного разу в червневу зливу
горіли квіти. Пам’ятник, який виконав Микола Посікіра, прочекав у майстерні 10
років дозволу на встановлення. Але дякуючи народові, його любові до митця,
могила цілий рік в квітах, завжди святочна, а твори його (загалом Івасюк написав понад
100 пісень та 50 інструментальних творів) продовжують жити.
Комментариев нет:
Отправить комментарий