Живе іще в світі відлунок
Легенди,старої, як світ,
Як Бог Україні в дарунок
Дав пісні калиновий цвіт.
З тих пір і пісні і калина
Живуть між людей недарма:
Без пісні нема України,
Без пісні народу нема.
В.
Коваль «Легенда про пісню»
Ведучий 1.
Рідні гори
Карпати, Говерла сріблочола, вічнозелена красуня смерека стали символом
молодості і пісенного натхнення добре знаного по всіх усюдах ансамблю
«Смерічка», в юнацькому гроні якої заспівав свою незабутню, невмирущу «Червону
руту» Назарій Яремчук.
Ведучий 2.
Назарій Яремчук
прожив неповні сорок чотири роки. Як же це мало! І як багато зробив він для
всіх, хто мав щастя притулитись до його голосу, його великої душі.
Ведучий 3.
Неповторний,
проникливий, своєрідний, вишитий українською інтонацією голос Назарія, чистий і
прозорий, як джерельна вода з Карпат, зачаровує людей, ніби переносить їх на
лоно природи, даруючи зустріч із подихом синіх гір, прохолодою швидкоплинного
дзвінкого Черемошу, голосом трембіт…
Читець:
«Чорнії брови, карії очі…» -
У піднебесся мелодія вилася,
Голос, немов найчистіша сльоза,
Прямо із серця пісня та вилилась…
Вилилась з серця і розтеклася
Щемом солодким, терпким, розтривоженим,
«Очі, ви, очі. Очі дівочі…» -
Як же любити душа така може?
Голос бринить – передзвін кришталевий
Струни найтонші торкнути воліє,
«Чорнії брови, карії очі…» -
Як трепетати душа твоя вміє…
Пісня ворожить, птахою лине,
Голос твій серце навпіл розтинає,
«Чорнії брови, карії очі…» -
Хто ще, Назаре, отак заспіває?..
Марія Патей-Братасюк
Біограф 1:
Народився і
виріс Н. Яремчук у с. Рівня Вижницького району Чернівецької області 30
листопада 1951 року в селянській родині, був четвертою дитиною.
Співати почав
рано, бо в сім’ї співали всі: батько мав чудовий тенор, співав у церковному
хорі, мати теж добре співала та ще й була неперевершеною акторкою у Вижницькому
народному театрі.
Змалечку
залетіла зоря-зоряниця в душу Назарика, щоб по жарині розсипатись у піснях, які
дзвеніли на його вустах.
(Лунає пісня «Смерекова хата» Музика П. Дворського,
слова М. Бакая)
У сім’ї
Яремчуків існувала родинна таємниця, яку впродовж десятиліть воліли не
розповідати: батько Назарія мав сина від першого шлюбу – Дмитра. Старший за
Назарія на 27 років, юрист за фахом, він змушений був під чужим іменем виїхати
до Канади через несприйняття радянської влади.
Брати
зустрілися через багато років, коли Назарій став відомим співаком і гастролював
за кордоном. Знамениту пісню «Лелека з України» він присвячував Дмитрові і всім
емігрантам, яких розкидала доля по світах, як листя з українського дерева, що
розлетілося по всьому світу. Співаючи її вперше, Назарій плакав.
Читець:
Як солодко вернутися на землю,
На батьківську, таку чарівну й плідну,
Відчути, що й у тебе є коріння,
І що віднині ти вже не безрідний
Як солодко вернути рідне слово,
Відчути серцем ніжний його трепет
І спрагло пити материнську мову,
Немов нектар, немов любовний шепіт.
Як солодко вернутися додому
І вмитися джерельною водою,
Вернутися у той єдиний простір,
Де завжди можеш бути сам собою.
Як тяжко повернутися до себе,
Зцілити душу, що стікає кров’ю,
Як солодко звільнитися од скверни!
Як солодко очиститись любов’ю!.
Марія Патей-Братасюк
Біограф 2:
У 1969 році
Назарій закінчив Вижницьку середню школу і, мріючи стати мандрівником, на
зразок Жака Кусто, подав документи до Чернівецького університету на
географічний факультет, але не пройшов за конкурсом. Довелося попрацювати
сейсмографом у геолого-розвідувальній партії, потім закінчив курси шоферів.
Музикознавець:
Саме в цей час вокально-інструментальному
ансамблю «Смерічка» потрібні були юні співаки. Голос Назарія, дзвінкий і
приємний, сподобався, він легко вписався в колектив, його полюбили всі.
Самобутність
творчого почерку «Смерічки» найяскравіше проявляється в пісні «Горянка», за яку
В. Зінкевич і Н. Яремчук завоювали звання лауреатів всесоюзного конкурсу «Алло,
ми шукаємо таланти!
Солісти
ансамблю «Смерічка» Василь Зінкевич та Назарій Яремчук серед тих не багатьох,
які змусили прислухатись до неповторної української пісні, хто відкрив нову
сторінку нашої пісенної творчості, увібравши народні інтонації, серед тих, що
дали пісні ширші й дружніші крила. Пісня стала народжувати радість і гнів,
доброту і відчуття людської гідності. Та ще забилась у цих піснях струна
українського єства, яку не сплутаєш ні з ким і ні з чим.
(Лунає пісня «Стожари» Музика П. Дворського, слова В. Кудрявцева)
Пісні
«Смерічки» відразу стали популярними і з часом увійшли до золотого фонду
української естради, принесли всесвітнє визнання. Завойовану високу репутацію
підтвердили вдалі виступи у Всесоюзних конкурсах «Пісня-71» та «Пісня-72». Але
слава не змінить характер Яремчука. Зіркової хвороби він ніколи не знав. Пісня
стала його життям.
Біограф 1.
Голос Назарія мужнів, кристалізувалася
самобутня манера виконання. Він учився у всіх, умів поважати кожного у житті, у
праці, у пісні, але ніколи не цурався свого. Живлячись цілющими соками
фольклору, він протистоїть модним, швидкоплинним течіям і піднімається на нові
вершини: у 1972 році – обласна комсомольська премія ім. К. Галкіна, через 10
років – Республіканська премія ім.. М. Островського, у 1984 році – лауреат
Всесоюзного конкурсу до 40-річчя Перемоги, 1985 рік – дипломант ХІІ Всесоюзного
фестивалю молоді і студентів у Москві.
Дуже багато
працює, веде активне концертне життя. Зараз навіть важко повірити, що можна
було за 23 дні провести 46 концертів. І скрізь – повні зали, а слухачі готові
були висіти на люстрах, аби почути своїх улюбленців. Ансамбль «Смерічка»
називали «Українським Бітлз». Але майже 20 років ішов Назарій до високого
звання – Народний артист України.
Музикознавець:
Назарій Яремчук
– глибоко національний співак, ніколи не втрачав гідності, не міняв її на
гроші, ні за будь-які звання та привілеї, які у комуністичну добу щедро
роздавалися митцям послужливим, згорбленим у покорі.
Любов до рідної
землі, до рідного народу була якоюсь глибинною, всепоглинаючою.
Ще задовго зо незалежності України він проспівав пісню
«Гей, ви, козаченьки», де є слова «научіть нащадків так любити волю». І який
він був щасливий, коли в потужному пориві встав зал, вперше почувши в його
виконанні «Козаченьків».
(Лунає пісня «Гей, ви, козаченьки» Музика Г.
Татарченка, слова
В. Крищенка)
Ведучий 1:
В середині 70-х
років розпався дует Зінкевич – Яремчук. Кожен пішов своїм шляхом у мистецтві:
Василь Іванович переїхав до Луцька і став солістом ансамблю «Світязь», а
Назарій Назарович залишився у «Смерічці». Але співаки зберегли дружні стосунки.
І коли у Назарія народилася донька, Василь став її хрещеним батьком.
В кінці 70-х на
фестивалі «Кримські зорі» відбулася зустріч співака з Олександром Злотником,
яка переросла в творчу і особисту дружбу, їх першою спільною піснею став «Гай,
зелений гай».
Злотник
згадував: «Назарій пісні вчив швидко, відразу запам’ятовував мелодію і робив
перший, так би мовити, «чорновий» запис, потім опрацьовував ці твори вживу на
концертах, і під час виконання відчував реакцію слухачів, бачив, як треба
зробити так, чи інакше в тому, чи іншому мелодійному обороті. Лише через 2 – 3
місяці знову «накладав» голос на фонограму пісні. І це вже був дійсно твір».
(Лунає пісня «Гай, зелений гай» Музика О. Злотника,
слова
Ю. Рибчинського)
Читець:
На сцену він йде – чаклувати,
Все виважено достоту,
Інакше не може, він – Майстер, -
Робота до сьомого поту.
Мить – і вже музики чари
З нього бринять, як весна,
І світиться в Маестро,
Неначе зоря провісна,
І нерв його кожний натятий,
Душу джерелом б’є щомить…
Прислухайтесь, як він працює!
Маестро красу творить…
Роздмухує іскру від Бога,
В підмозі йому небеса…
Як тяжко і як незбагненно
Народжується Краса…
Марія Патей-Братасюк
Музикознавець:
Назарій Яремчук
– справді народний артист за людською любов’ю, лицар української пісні, символ
національної естради, один із найпопулярніших співаків. Його не можна було не
любити. Природний талант і краса, оригінальна манера співу, колоритний,
приємного тембру голос, доброта відзначали Назарія як Митця і як Людину.
Треба
відмітити, що довгий час на естраді Яремчук мав амплуа ліричного героя, але він
говорив, що любить виконувати ті пісні, в яких поєднується лірика та громадське
звучання. Як старанно і наполегливо збирав і оберігав Назарій все, що вийшло з
глибини народного буття!.. Він співав нам і про батьківську смерекову хату, і
про мамину світлицю, про писанку, про дивний світ карпатських українців,
заквітчаний червоною рутою і розмарією.
(Лунає пісня «Світ неповторності» Музика В. Ільїна,
слова А. Демиденка)
Ведучий 2:
Він завжди був зі своїм народом, переживав
з ним і горе, і радість. Пройшов Афганістан, Чорнобиль, інші «гарячі точки», де
чекали на його пісню українці. Назарій багато їздив по світах, ніс у краї
близькі і далекі рідну українську пісню. Мабуть, в багатьох випадках світ
відкривав Україну саме з образу і голосу самого Назарія.
Ведучий 3:
На жаль, ми не
встигли почути його пісень «Прапор України», «Невідома Україна», «Вишиванка»,
але він заповідав не погасити тієї небаченої оком свічки, що горить у душі –
свічки любові до своєї землі.
Біограф 2:
2 лютого 1991
року Назарій вдруге одружується. Священик церкви Івана Хрестителя в м. Косові
дуже радів, що вінчає такого знаменитого артиста. Після одруження Назарій і
Дарія Яремчуки стали жити великою дружною родиною і не ділили дітей на «твоїх»
і «моїх». Назарій обожнював гуляти з синами та пасербицею, пишаючись, що має
таких гарних дітей. Згодом купили у Чернівцях хату. Будинок старий, побудований
ще у 20-х роках, був у жахливому стані: грибок на стінах, протікав дах.
Довелося все переробляти, щоб вийшло нормальне житло. 2 березня 1993 року у
Яремчуків народилася дівчинка, яку назвали на честь матері Назарія Марічкою.
Співак казав, що відчуває, ніби в нього виросли крила. І вдома, і у творчості
все було прекрасно. Та раптом біда… Важка хвороба – рак.
Біограф 1:
Друзі Назарія допомогли йому виїхати до
Канади, сподіваючись, що західна медицина зможе врятувати. Назарій пройшов
обстеження, знав свій страшний діагноз; операцію зробили запізно і вона не
допомогла. Але навіть важко хворим співак продовжував виступати.
Після повернення з-за кордону Назарій
з’явився на вечорі
Ю. Рибчинського, всі помітили, як він схуд, тільки
очі, немов багаття. Поет Вадим Крищенко із сумом пригадував, як зайшов за
лаштунки сцени Співочого поля, де відбувався концерт, присвячений Дню Києва, і
побачив Назарія, який чекав своєї черги. Той вибачився за недуг, поставив
кілька стільців та приліг на них, але скоро піднявся, через силу посміхнувся:
«Нічого, мине, коли я співаю, мені легше». На сцену вийшов стрімко, співав
легко. Але, коли помахав до публіки рукою, то це у нього вийшло якось
невпевнено, рухи стали кволими, немов співак прощався зі своїми слухачами. 7
червня 1995 року в Національній опері шанувальники вітали Назарія стоячи, з
очима повними сліз…
Читець:
Від болю затьмарює очі,
Закінчується марафон…
А він? – Він виходить на сцену
І в руки бере мікрофон…
Де тільки береться той голос?
Бо ж сам вже напівпрозорий…
Тане свіча невблаганно,
Лиш очі, неначе зорі…
Співцю на уста дайте Пісню!
До струн її хай доторкнеться,
Хай з нею іще постраждає,
Хай з нею іще посміється,
Бо ж жити він може лиш з нею,
Бо ж жити для нього – співати!..
Дай, Боже, в уста йому Пісню! –
Так легше йому помирати…
Марія
Патей-Братасюк
Ведучий 1:
30 червня 1995
року Назарій Яремчук помер. Він лежав у вишиванці, недоступний для буденних
пересудів, увесь як совість і пісня України.
Читець: Пострілом з темряви,
громом з блакиті,
Звістко безжалісна, серце не край.
Земле карпатська, сльозою умита,
Легеня славного в путь споряджай.
Красень Маестро – посланець від Бога –
Голосом янгольським Славу співав
Своїй Україні. Мов лицар казковий,
Їй квітку таланту свого дарував.
Рідного краю не зрадив відроду,
Черес гуцульський святинею мав.
Совість народу, втіха народу
В народі навічно безсмертним він став.
Тужить родина, сумує країна,
Плаче дощами рясними земля,
Милий Назарію, ти – України
«Глибоке коріння, високе гілля».
Г. Атаманчук
(Лунає пісня «Яворина» Музика і слова С. Галябарда))
Голос Назарія, чистий, як ранкова роса,
щедрий, як колосиста нива, високий, як небо голубе, завжди буде нести добро в
людські серця.
Василь Зінкевич, говорячи про свого
друга, підкреслює: «Своїм співом він піднімався до зірок. Вірно слугував своїй
музі. І тому був для нас таким природним і зрозумілим, як наша українська
пісня. Кажуть, згасла зоря Назарія. Так. Вона згасла, але ніколи не згасне його
дивна музика і його пісня».
Так, ми Тебе ніколи не забудемо, Твоя
пісня з нами назавжди – в щирості, в посмішці, в діях і думках, в любові і
радості.
Комментариев нет:
Отправить комментарий