Різдвяна казка

Басюк Дарина

Басюк Дарина - учениця 6-А класу Судилківської ЗОШ І – ІІІ ступенів Шепетівського району Хмельницької області. Відмінниця навчання. Відвідує шкільний хор, танцювальний гурток. Любить подорожувати. Щира, доброзичлива у стосунках із ровесниками.

Різдво для Лілі

         Було це у ті давні часи, коли рік починався й завершувався Різдвом. Різдво було найвидатнішою подією, з якої починався відлік часу. Різдво чекали. Різдво любили. З Різдвом пов’язували всі свої найкращі сподівання на майбутнє. Різдво святкували – гучно, весело… А втім, хто як вмів, як дозволяли йому статки…

         В одному чарівному містечку жила маленька дівчинка Лілі. Була вона сиротою, мешкала зі своєю бабусею у старенькій хатинці. Завжди й у всьому допомагала бабусі, а ще мріяла швидше вирости, щоб рідній старенькій було легше.

         З настанням холодів Лілі ходила щодня в ліс по хмиз для печі. Одного разу вона зайшла так далеко, що збилася з дороги й заблукала. Дівчинка налякалася, сіла під ялинкою і гірко заплакала. Мабуть, так і замерзла б, коли б не проходив тим лісом королівський лісник. Попереду лісника біг його надійний товариш – пес Шарко. Він відчув чи то почув присутність дівчинки.

         Лісник заспокоїв Лілі, обігрів її та взявся вивести до селища. Дівчинка розповідала, як важко їй та бабусі живеться, але вона ніколи не засмучується, тому що вірить: одного разу Різдво змінить їхнє життя накраще. Шкода чоловікові стало маленької. Дорогою він розповідав їй про те, як Різдво відзначають у королівському палаці. Все дівчинці було цікаво, видавалося дивовижним, її оченята горіли вогниками. Як же хотілося їй хоча б один-єдиний разочок побувати на святі у палаці!

         За розмовами й шлях видався коротким, ось вже й хатинка бабусі видніється. Лілі подякувала лісникові й попрямувала додому.

         Весь вечір господині прибирали в хатинці, пекли запашні калачики, варили кутю, яку згодом прилаштували на покуті біля Дідуха. Декілька раз дівчинка згадувала розповідь лісника, зітхала, промовляючи: «Завтра Святий вечір. Завтра можливе диво».

         Ніч подарувала відпочинок. А вранці Лілі прокинулася з гарним настроєм, почула, як бабуся гукає. Вибігла на ганок й завмерла – диво-дивне: біля порогу їхньої хати стояла не велика, але справжня скриня. Бабуся відчинила її, і Лілі побачила гостинці-скарби: справжні цукерки, ароматні пряники, іграшки та святковий одяг, а на самому дні скрині лежало запрошення на свято Різдва в палаці.

         Лілі не приховувала своєї радості, стрибала від щастя, обнімала й цілувала бабусю.

Бабусю, здійснилася моя заповітна мрія! Я знала, я вірила, що напередодні Різдва трапляються дива!

         Бабуся та онука щиро раділи, а з-за рогу хатинки спостерігав за їхньою радістю королівський лісничий. Його мрія також здійснилася – він зміг допомогти людям, які заслуговували на свято, він влаштував їм це свято!

Конончук Ольга

         Конончук Ольга – учениця 6-А класу Судилківської ЗОШ І- ІІІ ступенів. Енергійна, активна дівчинка. Багато читає. Прекрасно малює. Серйозно займається спортом. Відвідує танцювальний гурток. Завжди весела, відкрита до спілкування.

Свята ніч, тиха ніч.

Гей, утри сльози з віч,

Бо Син Божий йде до нас,

Цілий світ любов’ю спас…

           «Свята ніч» (коляда)

Ту ніч, що Різдво приносить,

Звуть тихою і святою.

В ту ніч кожен Бога просить

Собі й Україні лиш миру, спокою.

Така чудова ця пора!

Колядувать йде дітвора.

Всім класом дружно заспіваємо,

Знайомих й рідних привітаємо.

Нехай Христос всім щастя принесе,

Країну нашу загартує.

Ми просимо здоров’я над усе

Солдату, що нам мир чатує.

В цей день Любов усіх єднає,

Серця добром нам зігріває.

Радійте ж, люди, пісень співайте,

Божого Сина усі прославляйте!

Мельник Анна

Мельник Анна - учениця 6-А класу Судилківської ЗОШ І – ІІІ ступенів Шепетівського району Хмельницької області. Відмінниця навчання, дівчинка з широким колом захоплень. Улюблені справи – читання, малювання, вишивання. А ще танці, пісні, подорожі. Анна – цікава співрозмовниця, до її думок, пропозицій прислуховуються однокласники. Чесна, відповідальна, вимоглива до себе й своїх друзів, через що й користується повагою ровесників.

Різдво – час змін

Свято.

Дивовижне, веселе.

Чарує, дивує, змінює.

Вшановуйте народження Ісуса.

Різдво.

         Розпочну я свою казку з того, що на вулиці панувала тиша. Зорі на небі посміхалися одна одній, місяць тішився їхнім забавкам. Землю вкрив сніжний килим, що виблискував усіма кольорами ілюмінації. Де-не-де чувся сміх, який швидко розсіювався у просторі. Й знову наступала урочиста тиша.

         Саме так, мабуть, й має бути в природі та серед людей у час очікування Різдва.

         Але розповідь моя не тільки про Різдво. Хочу запросити вас у будиночок на краю міста. Тут разом із своєю родиною живе десятирічний хлопчик Іванко. Такий собі хлопчина: що хоче, те й робить, ніхто йому не авторитет, чи то у школі, чи вдома – сам собі господар. Ось і сьогодні весь день ганяв на вулиці, прибіг тільки до вечері, швиденько повечеряв та до телевізора. Так одягнутим й заснув. Тут й розпочалися дива з нашим Іванком.

У кімнаті з’явилися два янголи, вони освітили приміщення сяйвом своїх крил, одягу. Від світла хлопчик прокинувся й,здається, зовсім не злякався.

- А чого це Ви тут?

- Іванко, а чи не забув ти, що свято велике на землю сходить, Різдвом воно називається.

- Яке ще Різдво, відчепіться!

- Іванко, схаменися, ми зовсім не випадково до тебе прийшли – час змінитися на краще. Ти виконаєш наше завдання: прокинешся вранці першим, вивчиш колядку й вітатимеш усіх, кого зустрічатимеш, протягом дня.

- А якщо ні, то що буде?

Янголи не відповіли, а повільно розтанули у просторі. Іванко ж ніяк не міг заспокоїтися:

- От ще не вистачало! Раніше від інших прокинешся, вивчиш колядку… Нічого не буду робити! У свято потрібно відпочивати!

Так і зробив. Цілий день грався з однокласниками у сніжки, катався з гірки на санчатах. А коли друзі сказали, що пора вже йти колядувати, відмовився на їхнє запрошення йти разом й пішов додому.

Коли Іванко завертав у свою вуличку, щось змусило його озирнутися. Його наздоганяла чорна тінь. Вона робилася щомиті більшою й страшнішою, обгортала хлопчика з усіх боків й при цьому лагідно промовляла:

- Іванко, ти молодець, що ніколи нікого не слухаєшся! А ще добре зробив, що колядок не вчив. Тепер не тільки ти, а й твої рідні не будуть святкувати, адже ми забираємо тебе з собою, полетимо далеко-далеко.

Іванко не на жарт злякався, спробував кричати, гукати на допомогу – не виходить, рухатись, бігти, тікати – теж важко…

- Синку, заспокойся, все гаразд! – лагідний мамин голос звільнив хлопчика від жахів сну. Так й не заснув більше до самісінького ранку.

А лиш піднявся, зразу почав гортати сторінки книжок, журналів – колядку шукав, найцікавішу. Вчив і дивувався: як легко й радісно було на душі, так і хотілося поділитися цією радістю з іншими! Щоб ніяка чорна тінь не затьмарила нікому цього незвичайного свята – Різдва!

Поліщук Ярослав

         Поліщук Ярослав – учень 6-А класу Судилківської ЗОШ І-ІІІ ступенів.

Наполегливий у навчанні, відповідальний у виконанні доручень, активний учасник всіх класних та шкільних позаурочних заходів. Любить читати, захоплюється інформатикою. Цікавий співрозмовник, надійний товариш.

Різдвяне Диво

         2039 рік. Земля стала схожою на пустелю: ніде ні деревця, ні рослинки. Вулицями не видно тварин, людей… Що ж трапилося? Чому так сталося?

         Все дуже просто - Земля у полоні комп’ютерів. Спочатку комп’ютер був цікавим захопленням, згодом помічником у роботі, навчанні. Та врешті-решт він захопив своїх господарів остаточно: люди вже й уявити не могли жодної хвилини свого життя без комп’ютера.

         Комп’ютер за філіжанкою ранішньої кави, комп’ютер у дорозі, комп’ютер на роботі, комп’ютер у ліжку… Люди звикли до такого ритму життя, перестали спілкуватися між собою, забули про свята, урочисті дати.

         В одному звичайному місті, в звичайній квартирі звичайного багатоповерхового будинку жив із звичайною родиною звичайний хлопчик. Навчався він у шостому класі загальноосвітньої школи. Звався хлопчик Денисом. Як вже відзначалося, хлопчик був звичайним, тому мав у запасі сто різних «чому?». Та, на жаль, відповіді на свої питання звик відшукувати сам у своєму ПК.

         Ця історія трапилася під час зимових канікул. Дениско прокинувся вранці й зразу ж до комп’ютера. Всесвітня мережа закликала різнобарв’ям сайтів. Вже переглянуті «Погода», «Новини», «Реклама»… Раптом погляд хлопчика зупинився на запрошенні відвідати сайт «Різдвяні дива».

-         Що таке Різдво? Цікаво, а хто в наш час вірить у дива? – міркував вголос Денис.

         А рука автоматично натискала на клавішу мишки. На диво, інформація захопила хлопчика. На моніторі одна за одною з’являлися картинки: народження немовляти у стайні, сяйво зірки, що вказує шлях до дитини волхвам, юрби парубків і дівчат, святковий стіл із смаколиками… З колонок лунала лагідна мелодія. Денискові видалося, що він відчуває не тільки аромат страв, а й їхній смак. Справді диво!

         В самому кінці інформаційної статті Денис прочитав: «Якщо ти хочеш повернути до свідомості всіх людей спогади про Різдво, якщо ти хочеш відродити звичаї, традиції цього свята, спробуй 6 січня за секунду до півночі набрати комбінацію цифр 153697003. Повір у диво, спробуй, комп’ютер тобі допоможе».

         Весь день Денис був сам не свій, але ніхто на це не звертав уваги.

         - Як бути? З ким порадитися? А може справді спробувати? Питання за питанням наступали на хлопчика, рішення необхідно приймати негайно.

         Після вечері вся родина зручно вмощувалася у кріслах, а Денис ніяк не міг визначитися з рішенням: сидів й дивився на годинник комп’ютера. Хвилини чітко змінювали одна одну, наближуючи північ. Остання хвилина видалася самою напруженою для хлопчини: остання мить – очі Дениса на моніторі, а пальці пробіглися по клавіатурі: 15369003 – є! Ура!

         Диво дивне! На усіх домашніх комп’ютерах з’явився вогник свічечки й залунало: «Христос народжується! Славімо Його!» Мільйон дзвіночків зливалися в мелодію, яка тішила душу. На електронну пошту почали надходити листи-вітання від колег, однокласників, сусідів, друзів. Святкова радість стала спільною для усієї родини. Сміх ще довго дзвенів у квартирі…

         На наступний день комп’ютерні дива не припинилися. У новинах було оголошено: «банківські» комп’ютери надіслали всім бідним людям повідомлення про те, що на їхні картки надійшли пожертвування від заможних людей; «військові» комп’ютери заблокували виробництво та розповсюдження зброї – це стало першим кроком до встановлення миру на планеті…

         Поступово комп’ютеризація «налаштувала» людей на відновлення Краси в усьому. Земля знову стала планетою Добра, Злагоди, Миру, Щастя!

         А таємницю такого переродження знав Дениско, звичайний хлопчик із звичайної родини, що мешкала у звичайному багатоповерховому будинку звичайного місті. Та й таємниця була досить простою: потрібно вірити в Диво, тим більш у Різдвяне!

Пострибайло Аліна – учениця 6-А класу Судилківської ЗОШ І-ІІІ ступенів. Добре навчається. Серйозно займається спортом. Любить мандрувати. Енергійна, весела, дружня з однокласниками. Активна учасниця класних та шкільних заходів.

Засмучена Зірочка

         Одного прекрасного зимового вечора дружня родина готувалася до Святої вечері. Кожен займався своєю справою. Мама та старша дочка Оксана готували дванадцять традиційних страв, тато з сином Назаром розчищали доріжки від снігу, адже свято вже на порозі, а менша донька Іринка через віконце виглядала першу зірку. Згодом усі справи були виконані, а зірка так і не з’явилася на небі. Її появи з нетерпінням чекали тепер всі. Що ж буде, коли вона не з’явиться на небі?

         В цей час на Землю з небес спустилися два янголи. Вони були в білому яскравому одязі, за їхніми спинами тріпотіли срібні крила, а над головами вимальовувалися золоті кільця. Янголи дістали свої чарівні сопілочки й подули в них, скликаючи до себе людей. Коли з усіх домівок повиходили люди, янголи сповістили:

-                   Головна зоря віфлеємська відмовляється сходити на небо, сповіщати про Різдво Христове. Хто б із вас міг піднестися з нами на небеса, аби вмовити зіроньку виконати свій обов’язок?

         Присутні були й налякані й здивовані. Всі мовчали.

-                   Мамо, матуся, я хочу вмовити зірочку знову з’явитися, - промовила Іринка.

-                   Донечко моя маленька, туди не можна йти одній.

-                   Але, мамо, я дуже хочу повернути людям Різдво, полетимо до зірки всією родиною.

-                   Гаразд, летимо усією родиною, - промовив тато, прямуючи до янголів.

         Всі взялися за руки, заплющили очі і за мить опинилися в країні Ясних зірок біля палацу головної зорі.

-                                           Тут живе головна зірка, йдіть до неї.

         Родина впевнено попрямувала до палацу. Іринка відчинила двері, всі опинилися у справжній казці. Посеред просторої кімнати перед дзеркальною стіною сиділа сумна зірка.

-                                           Зіронько, чому ти така засмучена? – запитала Іринка.

-                   Я сумую, тому що з’являюся на небі щороку, сповіщаю про важливу подію, а про мене постійно забувають, на мене не зважають, жодного разу мені не подякували.

-                   Неправда, ми завжди чекаємо тебе, а дякувати тобі за що, - озвався Назар.

-                   Синку, ми повинні дякувати завжди й усім за те, що маємо, - відповів за зірку тато.

-                   Ну чому, чому? - не вгамовувався хлопчик.

-                   Коли б не ця зірка, ми б не знали про народження Ісуса, тож і Свят вечір без неї не вечір. А ти ж любиш це свято?

-                   Так, - відповіла за всіх Оксана, - ми, як і всі православні люди, любимо Різдво, чекаємо на нього. Тому зовсім не випадково зараз тут. Ясна зіронька, пробач нам, дякуємо тобі за те, що ти невтомно виконуєш свій обов’язок, за те, що даруєш нам свято, втілюєш надію на здійснення наших мрій-бажань. Обіцяємо ніколи не забувати про тебе, а виходячи на колядки, щедрівки завжди будемо мати твій образ – Різдвяну Звізду.

-                   Зірочка, тепер ти полетиш на небо? – запитала Іринка.

-                   Так, так, полечу, тому що я зрозуміла, яка я важлива для вас, - сказала зірка, посміхаючись.

-                   Ура! Ми врятували Різдво! – весело гукнула Іринка, обнімаючи рідних.

         Наступна мить – всі знову у своїй домівці за святковим столом, а з неба їм лагідно посміхається головна зіронька.

-                   Христос народжується! Славімо Його! – оголошує тато.

-                   Радуйся, Земле, Син Божий народився! – дружно співає уся родина.

Сінтюк Яна

Сінтюк Яна – учениця 6-А класу Судилківської ЗОШ І-ІІІ ступенів. За яку б справу не бралася Яна, все їй вдається. Навчається вона відмінно, має організаторські здібності. Багато часу приділяє заняттям танцям у студії школи мистецтв міста Шепетівки. Неодноразово брала участь і перемагала в обласних і Всеукраїнських танцювальних змаганнях. Весела, енергійна, дружня у стосунках з ровесниками.

Різдвяна ніч

         Чи вірите ви у те, що в різдвяну ніч трапляються дива? Ні? Тож послухайте мою казочку.

         Було на світі багато бідних сіл. Володарювали ними декілька багатіїв. Власники щороку вимагали з бідолашних податок – десять золотих монет. Плата, здається, й мала, та де ж її брати щороку, коли по селам лишилися самі старі та малі, а всі дорослі подалися світ за очі на заробітки. Де вони та що з ними, ніхто не знав. А час сплати податку наближався.

         В одному селищі найповажніший мешканець, сторічний дідусь, мав лише дві срібні монети, які й віддав як сплату селища. Але плата була недостатньою, то хто ж насмілиться передати їх володарю?

         Громада вирішила відправити з дорученням до багатія дівчинку-сироту. Можливо, той, побачивши малу, розчулиться й пробачить недоплату. Дівчинка була маленька, але смілива, тому й погодилася виконати завдання громади.

         Вирушила вона у дорогу за день до Різдва. Шлях до будинку власника був важким. Багато горя людського побачила дівчинка на своєму шляху, зазнала холоду та голоду, але міцно стискала у ріці дві срібні монетки. Вистояла й довгу чергу бідних платників. І лише коли підійшла до власника селища, розтиснула долоньку, показавши дві блискучі монети. Багатій заволав, що цього мало, погрожував усіх мешканців селища згноїти на важких роботах, згодом наказав вигнати дівчинку геть.

         Плачучи, дівчинка пішла у бік лісу, адже повернутися у селище, не виконавши завдання, не могла. Краще смерть, ніж зневага!

         У лісі було темно й дуже страшно. Раптом удалині дівчинка побачила яскраве світло і пішла на нього. Невдовзі опинилася на просторій галявині, оточеній величними соснами та ялинами. Тільки-но дійшла до її центру, на неї з неба полився дощ із золотих монет. Монети падали й падали, а навколо ставало все світліше й світліше. Дівчинці стало легко та радісно. Вона швиденько збирала золоті монети в хустину, що зняла з голови. Набрала стільки, скільки змогла донести, подякувала Всевишньому за допомогу й подалася назад. Дорогою роздавала монети бідним людям, допомагала усім зустрічним. У будинку власника викупила рідне селище з неволі. Частку монет витратила на різдвяні дарунки мешканцям села, а решту вирішила чесно поділити між усіма ними.

         Радо зустріли дівчинку у рідній місцині, дякували їй, а вона на це відповідала, що сам Бог допоміг їх, сотворивши різдвяне диво.

         Тут і казочці моїй кінець. Сподіваюсь, що всі, хто слухав її, повірив у те, що у різдвяну ніч таки трапляються дива!

Тригубець Марина

         Тригубець Марина навчається у 6-А класі Судилківської ЗОШ І-ІІІ ступенів. Розумниця й красуня. Відмінно навчається. Має багато улюблених справ: співає, танцює, читає, малює, вишиває бісером. Любить свою родину, особливо молодшого братика. Серйозна, відповідальна. Користується авторитетом у ровесників та дорослих.

Різдвяна історія

         Ця історія трапилася дуже давно в одному невеличкому українському селі напередодні Різдва.

         Жила у цьому селі родина, у якій була десятирічна дівчинка. Звали її Оленкою. І що ж то за дитинка була! Як квіточка весняна гарненька, життєрадісна, доброзичлива, розумна. Завжди охайно вбрана: улюблена вишиваночка, блакитна спідничка, а на ногах – червоні черевички – подарунок хрещеної матінки Марусі.

         Дівчинка часу дарма не гаяла, завжди та всюди знаходила собі заняття. То матусі з бабусею допомагає, то малює, вишиває, то на бандурі грає та співає, рідних та знайомих звеселяє.

         Перед святом жінки мали багато справ, тож Оленка взялася усім допомагати. Мама варила кутю у гарному полив’яному горщику, а донечка горіхи лущила. Бабуся наліпила вареників з капустою й заходилася узвар готувати, а онучка сушені грушки і яблука перебирає. Тут й татко прийшов, сінце приніс під скатертину й взявся мак у макітрі розтирати, Оленка уважно спостерігала й дочекалася, коли солодкий макогін можна облизати.

         Потім усі разом на стіл виставляли святкові страви й чекали… Лиш вечір завітав на подвір’я, тато вийшов надвір і очікував появи головної Зірки, з якою у хату заходив Святий вечір. Помешкання виблискувало золотими цятками від вогнику свічечки, дванадцять страв посміхалися присутнім, а усі хатні, ставши круг столу, читали «Отче наш».

         Як радісно й легко на душі! Яка смачна кутя!

         А по вечері матуся зготувала вузлик  із хустки – кутя у горщику, запашні пиріжки з маком та яблуками – вечерю, яку Оленка понесла хрещеній, щоб із святом привітати, й на Коляду запросити.

         Надворі краса невидана: небо , всіяне срібними зорями, яскравий місяць, що доріжку освічує, повітря кришталеве, наповнене скрипом дитячих ніжок, які поспішають до рідних із вечерею. Ось і двір тітоньки Марійки. З комина - дим у небо, а у вікнах темно.

-       Ой лишенько! Сплять! Або забули, що сьогодні вечерю носять?

         Довелося під вікно пробиратися й стукати, гукати. Двері відчинилися, на порозі з’явилася тітонька.

-                                           Добрий вечір! Тітонько, голубонько, зі святом Вас! Будьте здорові!

-       Спасибі, дитинко! Заходь у дім.

         Тітонька гостинця дістає, а в очах - сум. Хрещена мама – самотня вдова, тому й відмовилася від святкування.

-                   Люба тітонько, посміхніться, адже Різдво до нас завітало. Ви ж знаєте, що на це свято трапляються дива, треба лише повірити у них!

-                   Моє Різдво – без Святого вечора, без чоловіка та дітей… без колядників…самотнє. Не вірю я більш у свято й дива.

         Як не втішала, як не вмовляла Оленка, тітонька мовчала, а з очей її котилися краплини сліз.

         Оленка, повертаючись додому, повторювала слова своєї молитви: «Дай Боже, щоб усі добрі люди могли радіти святу. Дай Боже, щоб у хрещеної мами все було добре! Дай Боже, щоб вона знову повірила у диво Різдва!»

         У цей час тітонька Марія вже спала, і наснився їй дивний сон: у кімнаті враз все засяяло світлом, пролунав дитячий сміх, з’явився ангел, розкинув сріблясто-прозорі крила і промовив: «Маріє, повір у Різдво, поважай Різдво, святкуй Різдво і станеться диво – у наступному році ти народиш дівчинку й ніколи не будеш самотньою».

         Тітонька прокинулася й до ранку вже не зімкнула очей. Весь день вона згадувала сон, а під вечір стала збиратися на гостини до похресниці. Дорогою вона вітала зустрічних зі святом, а дітей-колядників пригощала цукерками. Оленка дуже зраділа, побачивши тітоньку Марію веселою. Разом вони співали колядки, славили народження Ісуса. Свято й справді вдалося!

         А на наступний рік у тітоньки Марії з’явилося немовля – маленька та гарненька дівчинка, яка стала найчарівнішим подарунком до Різдва, найдорожчим подарунком у її житті.

         Тож дай Боже, щоб усі добрі люди могли радіти Різдву, а це свято завжди приносило радість в кожну родину!